Про стан та перспективи розвитку воєнної організації та сектору безпеки України

Кого силові структури повинні захищати? В Законі “Про основи національної безпеки” від 2003 року записано, що на першому місці – людина, громадянин, його права і свободи; на другому – суспільство, ми всі з вами, 46 мільйонів; і тільки на третьому – держава.

Сьогодні ж все навпаки: захищена тільки держава, тобто влада. Це – ознака поліцейської держави.

Хочу нагадати, що у жовтні 2010 року було прийнято рішення стосовно перерозподілу повноважень – і функції парламенту суттєво обрізали з точки зору впливу на ситуацію в силовому блоці, в тому числі – контрольні функції.

Ми неодноразово вносили пропозиції – президенту, прем’єр-міністру – з різних питань, які стосуються оборонно-промислового комплексу, армії, спецслужб, правоохоронних органів. Писали: «Ситуація в армії близька до катастрофи. В нинішньому стані Збройні сили неспроможні в повному обсязі виконувати завдання навіть мирного часу». Жодної уваги. Питання не вирішуються, вони лише накопичуються.

Наслідком є те, що якщо говорити про армію як найбільшу складову оборони, то у сухопутних військах немає жодного боєздатного батальйону. У повітряних силах немає боєздатної ескадрильї. У військово-морських силах немає підрозділу кораблів, який міг би виконувати всі завдання за призначенням. Отже, треба зупинитися і діяти абсолютно по-іншому. І починати з виконання закону.

Президент має усвідомити, що він – Верховний Головнокомандувач Збройних сил, а не податкової міліції чи якихось інших підрозділів внутрішньої безпеки.

За цих умов, коли немає затверджених державних програм розвитку, хто визначає фінансування, забезпечення і перспективу силових структур? Я вам скажу: Міністерство фінансів. Під що давати? Немає параметрів розвитку! Дадуть, скільки є. Від того й такий стан.

Головним пріоритетом діяльності всіх силових структур слід визначити виконання завдань за призначенням. Нічого більше. Якщо це розвідки – то вони аналізують ситуацію, запобігають конфліктам, а не прослуховують когось і щось для того, щоб вирішити внутрішні питання. Якщо це Служба безпеки – то вона бореться з корупцією, а не точково здійснює вибіркове застосування закону в цій сфері. Якщо це армія – то вона займається бойовою підготовкою, це головний показник, а не щось інше, якісь ритуальні заходи.

Що робити? Припинити розмови про кардинальне скорочення армії і будь-які інші небезпечні експерименти. Треба прийняти принципове рішення: або відмовитися від позаблоковості й шукати союзників, або шукати гроші й зміцнювати власну оборону і сферу національної безпеки. Немає іншого підходу. Хто це може вирішити? Президент, РНБО.

Забезпечити силові структури сучасним озброєнням і технікою. Приймати стратегічні рішення: яку техніку ми спроможні виробляти самі, яку в кооперації з кимось, яку закуповувати, брати в лізинг (і в кого саме, бо це залежність на десятиріччя і це стратегічний баланс). Ці рішення не окреслені навіть в тих проектах, які вже прийняв уряд. Я кажу про Концепцію розвитку Збройних сил. Хто має повноваження для вирішення? Президент, Кабмін. Не Рада.

Треба негайно виправити кричущу несправедливість у справі соціального захисту сімей загиблих військових. От недавно новий зареєстрували – №9724. Його суть: коли помирає державний службовець-цивільний, його дружина отримає 70% від його зарплати як соціальний захист, якщо вона непрацездатна. А якщо гине військовий – то лише 30%, причому від меншого грошового забезпечення, ніж у державного службовця. Несправедливість? Так! Нам кажуть: не вистачає грошей, десь 200 мільйонів… А тільки на купівлі «вишок» Бойка вкрали 2,5 млрд.! Цих грошей повністю б вистачило, щоб закрити питання. Бо не грошей немає – немає моралі й відповідальності.

Пора владі усвідомити нарешті, що військовий – це професія. Це не хобі. І має діяти чіткий контрактний принцип комплектування армії із зобов’язаннями обох сторін, у тому числі – з конкретними зобов’язаннями держави. Людина в погонах – це особливий статус і особлива відповідальність. Якщо немає мотивації – в армію йдуть не сильніші, не кращі, не моральніші. Давно час виправити диспропорції в грошовому забезпеченні силових структур, які явно не на користь армії. Забезпечити належний соціальний захист військовим. Хто може зробити це? Кабмін, це його повноваження. І він повинен це зробити.

А якщо хтось скаже, що для цього немає коштів, – то кошти є. І ми їх знайдемо.

Анатолій ГРИЦЕНКО,
голова Комітету Верховної Ради
з питань національної безпеки й оборони,
лідер партії «Громадянська позиція»