Візьміть з собою тормозочок, вмощуйтесь зручніше, вирушаємо на схід. Обережно, під час подорожі можете ненароком “нахапатися нових словечок”.

Чи не кожен українець легко впізнає галицький діалект або згадає 100500 мемів про закарпатський. Обожнюю подорожувати й знайомитися з людьми із різних регіонів. Найулюбленіше в цих знайомствах — розпитувати “а як у вас”… говорять, святкують, вдягаються тощо. Культурний обмін  — це ж так цікаво!

Колись у Льовові на риночку розговорилась з приємним чоловіком, що продавав намисто. 

— Ви, мабуть, із Черкас, така гарна у вас українська”, — каже до мене.

— Ні, я з Донеччини, — відповіла чоловікові, подумавши про себе, що в повсякденному житті говорю трохи інакше.

Українську на сході часто іменують суржиком, звісно, що він тут присутній, як і в будь-якому іншому регіоні. Як і в будь-якій країні, суржик є ознакою того, що розмовна мова формується не штучно й відокремлена від літературної, і так — знаходиться під впливом сусідніх держав. 

Втім, сьогодні не про це. 

Бо, окрім суржика, українська на сході багата цікавими висловами й відрізняється специфічною вимовою. Наприклад, ми постійно пом’якшуємо шиплячі, що у вимові звучить “чюю” замість “чую”, “курчя”, “чяшка”, “чьовен” тощо. Інколи замінюємо “ф/хф” та “хв” — “похфалити”, а не “похвалити”, “хфіст”, “хвартух”. Чи не найцікавіше — відсутність чергування при дієвідмінюванні у першій особі однини та втрата кінцевого “т” в третій особі однини: “ходю”, “носю”, “сидю”, “крутю”, а також “ходе”, “носе”, “робе”, “любе”. Інколи кажуть, що то через вплив російської, але в російських дієсловах відсутня така форма. Вона присутня, здебільшого, в розмовній мові південних та східних регіонів України.

В пошуках оригінального слівця

Скоріш за все, ви вже неодноразово чули про тормозок, тремпель і пайту, бо разом з українцями зі сходу вони перекочували й в інші регіони. Тормозок — то може бути перекус на роботу або дитині в школу, а також їжа в дорогу чи хворому в лікарню. Тремпель — звичайна вішалка для одягу в формі трикутника, названа на честь власника швейної фабрики у Харкові. Пайту носять у прохолодну погоду, тільки деінде її називають толстовка.

Тут намагалась зібрати найпопулярніші та найрідші слова, що звучать в повсякденному житті українців на сході. Довго згадувала свою прабабцю, дитинство й цікаві вислови дідуся з бабусею. Отже, поїхали:

жужалка — відходи від спаленого в печі вугілля, нею частенько засипають ями на дорогах або посипають ті ж самі дороги в ожеледицю;

лайба — це той вид транспорту, який на заході України звуть ровер, чому лайба — не питайте, його ще часом називають просто “вєлік”; чому педалями в нас називають інколи взуття — теж не питайте, але то є факт;

ковшик — ківш або черпак;

калідор — тут, певно, пояснення зайві;

толчонка — це картопляне пюре, власне саму картоплю тут звуть картошкою;

закривачка — закрутки, консервація на зиму;

заколота — якщо варення залити окропом і розмішати (поколотити ложкою), вийде смачний чай, що зветься заколота;

буханка —- хлібина, а кірпічік — хлібина у вигляді цеглинки;

багета, штора і гардина — штора і гардина висять на багеті, і якщо гардина — це прозора занавіска або тюль, то штора — це саме те, що, як я нещодавно дізналась, називається фіранка (так, я справді не знала слова фіранка, бо все життя звала її шторою);

кімільок і кобиняк — кепка і капюшон;

ланці — робочий одяг, доволі неохайний, старий, такий, що не шкода в ньому виконувати брудну роботу;

мастєрка — спортивна кофта на змійці;

левада — велика присадибна ділянка землі;

ампулка — стержень для кулькової ручки;

кульок — пакет;

стулка — стілець;

фендиклюхи — здебільшого говорять про дітей, які намагаються робити ніби трюки, але виходять звичайні вистрибони; звісди й слово фендиперсовий — той, що намагається здаватись крутим;

стицько — чудний, дивний, дивно вдягнений;

лапко — незграбна людина;

хватопека — людина, яка за все хапається, робить швидко, неохайно, не може проявити терпіння;

гедзик (той що кусає) — говорять про людину, яка сильно нервує, або дитину, що вередує;

замаципурений, залапаний — брудний, замурзаний, затертий;

чаморошний — сонний, в поганому стані (можна сказати про людину, тварину чи навіть рослину, яка себе погано почуває і так само виглядає);

кєся-мєся — стан, в якому речовина і не густа, і не рідка, кєся-мєся може бути з піску, глини, грязюки або навіть тіста;

бурчак — водойма з дуже брудною водою.

Серед дієслів у східному діалекті теж трапляються цікавинки, як от льотрать (носитися, бігати) або пришпандьорити (прибити, повісити, приєднати, але абияк, щоб ледь трималось). Слово ухайдохати(-сь) означає занедбати (якщо це річ) або ж сильно втомитись, а бобляти  — значить змішувати. “Ліпити коників” говорять про справу, зроблено абияк, коли вийшло не те, що хотілось. 

Поки писала цей текст, тепла сонячна погода різко зіпсувалась, сонце сховалось за величезними сірими хмарами, а вітер почав зривати з дерев пожовкле листя. Здається, ось-ось піде дощ.  В таких випадках у нас кажуть “накондубасило”. 

А якщо лайливо?

Лайка, на мою скромну думку, є окремим видом народної творчості. І, вірогідно, заслуговує окремого тексту. Але згадаю коротко те, що спало першим на думку. Тут не про лайку, а скоріш образливі слова, як от: 

глухопердя — людина, що вас не чує або ігнорує;

випендрьожник — хвалько;

триндичіха — людина, що занадто багато говорить.

Місцеві говірки на сході, як і будь-яка інші, формувалась впродовж століть під впливом різних чинників і народів, що населяли ці землі в різні часи. В чомусь вона унікальна, а моментами дійсно межує з суржиком. Моє ставлення до діалектів — виключно позитивне. Знати літературну мову — наш обов’язок, але підтримувати місцеві говірки, з якого б регіону країни ми не були родом, це ніби зберегти маленьку культурну особливість.