Захисник народився 4 травня 1983 року в селі Заланів на Рогатинщині.
Закінчив місцеву школу і вступив у Перемишлянське ПТУ №61, обравши фах бухгалтера. Згодом заробляв на життя у різних фірмах та закордоном.
Тривалий час Ігор Мартиняк працював майстром з виготовлення меблів на одному з підприємств Львова. А це ремесло стало в пригоді й у зоні бойових дій. Назавжди закарбується у спогадах воїнів «стіна духу», яку Ігор Мартиняк вирішив створити на фасаді їхнього помешкання.
Цю складну дорогу воїна Ігор Мартиняк розпочав з перших днів повномасштабної війни – 11 березня 2022-го.
Щоб захищати Україну, бійця не спиняли певні вади із зором й те, що до цього ніколи не тримав у руках зброю. Тож добровільно записався у ТрО, пройшов навчання і 26 квітня вже вирушив на Запорізький напрямок.
Як зазначають у дописі, за плечима військового майже два роки оборони, непрості будні Воїна, які переплітаються з доброю звісткою з дому – народився син Тадейчик.
«Важко було повертатися на фронт, коли тримаєш на руках немовлятко. На тебе дивляться ті маленькі, щирі оченята, але треба назад. Мусиш, бо хочеш захистити своїх рідних, синочків…», – говорив бойовим друзям Ігор Мартиняк.
6 листопада, коли ворог наблизився впритул, він не покинув позиції. Попри важкі травми й поранення Ігор продовжував оборону, а останніми його словами стали «Слава Україні!».
У військового залишилась мати, дружина, сини Максимко і Тадейчик.
У творі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» є рядки про те, як герой звістку про повішених заїв стиглою сливою, відчуваючи не гіркоту, а приємний смак у роті. Неможливість відчувати хоч щось інше, бо жах висмоктав з нього всю кров, передається такою деталлю, яку люблять пхати в усі тестові завдання, присвячені
Про хибні уявлення, що Донеччина — суцільне поле бою та випалена земля Журналістів вчать подавати новини гарячими. Втім, життєвий досвід вже навчив мене, що інколи варто дати емоціям охолонути. Видихнути, підібрати правильні слова. Прийдешній рік для Донецької області ознаменувався змінами на фронті, його зсувом вглиб області, а тилові міста, де донедавна панувала умовна тиша, піддались
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює