Не зупинялася навіть тоді, коли вимикали світло – в’язала при свічці.

Від початку повномасштабного вторгнення пенсіонерка Антоніна Яськів з села Камінь, що на Рожнятівщині, в’яже теплі шкарпетки для українських бійців на фронт. Військові в знак подяки навіть передали волонтерами для неї прапор з підписами та написом: “Бабусі Тоні від ЗСУ”, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Антоніна Володимирівна завжди в’язала шкарпетки та шапки для дітей, онуків, правнуків, роздавала свої вироби сусідам та знайомим. Тому коли розпочалася війна вона не могла сидіти без діла. Їй дуже хотілося принести якусь користь для фронту. Тоді пенсіонерка почала інтенсивно в’язати шкарпетки, передавати їх волонтерами на фронт або відправляти посилки через пошту.

Бабуся-трудівниця з доброю душею і великим серцем, так про неї відгукуються односельчани. Жінка пропрацювала 34 роки завідуючою сільською бібліотекою, є Ветераном праці. Але навіть на заслуженому відпочинку не сидить склавши рук і майже не розлучається зі спицями. Розповідає, що в’яже безперервно. На одну пару шкарпеток їй треба витратити день-два часу, і то якщо від самого ранку до пізньої ночі в’язати. На питання скільки пар передала на фронт, відповідає, що точної кількості не рахувала, але це кілька сотень пар.

Каже, що для неї не головне швидкість, а якість, щоб шкарпетки гарно вміщалися в берці бійців. В’яже теплі шкарпетки різних розмірів, кольорів, щоб підійшли та їх могли носити хлопці і дівчата військовослужбовці. Пряжу для в’язання їй купує дочка Люба. Найчастіше жінка вибирає теплі светри на секонд-хенді, які бабуся згодом розпускає на нитки.

Антоніні Володимирівні в лютому виповниться 80 років та її руки не знають спочинку, робота в неї кипить щоденно. Навіть коли вимикали світло продовжувала в’язати при свічці.

Бійці подарунки пенсіонерки приймають охоче і з великою радістю переказують їй, що у цих виробах їм тепло та зручно. Тому тепер у кімнаті пенсіонерки міні-цех зі шкарпетками. І вона готова в’язати і передавати шкарпетки на фронт аж до Перемоги. Вірить, що скоро ворог покине наші землі і до сімей повернуться наші захисники.

“Я серцем відчуваю, як холодно там нашим бійцям, – зі сльозами говорить Антоніна Володимирівна. – А як побачу відео, як хлопці ходять в окопах і місять болото, то серце обливається кров’ю за них. Там чиїсь сини, чоловіки, батьки. Вони всі наші захисники і в’язати для них шкарпетки, то найменше чим я можу їм допомогти”.

Мар’яна ЛОКАТИР