Днями

БУТЕРБРОД

Молода дівчина вдосталь натанцювалися на вечірці, та ще й вперше у житті добряче випила. Під ранок, біля п’ятої години, приятель доставив її додому, відкрив квартиру її ключами, тихенько поставив дівчину біля стінки в передпокої, а сам, щоб не мати розмови з батьками подружки, швиденько пішов. Дівиця, прокинувшись у себе вдома, відчула гостро, що дуже хоче їсти. І спати. Але спочатку їсти. Погримівши на кухні посудом і потраскавши дверцятами холодильника, вона попрямувала у свою кімнату, де і завалилась спати. Навзнак. Не роздягаючись. Десь ближче до вечора дівчина, прокинувшись і вийшовши на кухню, побачила там маму, яка докірливо дивилася на неї і мовчала. Німа сцена тривала ще з півхвилини, а потім мама сказала дочці: «Не забудь доїсти свій бутерброд! – і вказала пальцем на кухонний стіл: просто на край стола було намащено вершкове масло і зверху приліплений шматок докторської ковбаси…

Якось

БІЛИЗНА

Розповіла знайома. Була на базарі і проходила повз двох дівчат старшого шкільного віку біля лавки з жіночою спідньою білизною. Вони переглянули все на прилавку і манірно так кажуть продавщиці: «А у вас немає чогось більш сексуального?» Продавщиця: «Зараз». Витягає мобільний, дзвонить колезі і починає перераховувати: «Іринко, принеси мені, будь ласка, ліфчики такі-то, ліфчики такі-то, такі-то трусики…» Дівиці тим часом стоять і терпляче чекають. Продавщиця продовжує список: «…Колготки такі, колготки сякі… – І перед тим, як покласти трубку: – І що-небудь для курвів».

Колись

ВІНОК

Моя знайома в молоді роки працювала на заводі. І от у них в колективі помер старенький співробітник. Пішли вони його ховати на кладовище. Поховали, поплакали, всі розійшлися, а ось найстійкіші залишилися «пом’янути» ще за упокій душі. А було це восени. Дощик моросив. Біля могилки співробітника ні лавочки, ні огорожі, де би можна було присісти, а поруч такий же свіжий горбок, але біля нього є лавка. А могилка свіжа, встелена вінками. Ось вони там і розклались пом’янути. А щоб далеко стакан для небіжчика не нести, вони на цю могилку його й поставили. Ну і, словом, поминають вони колегу, і чим далі, тим більше. Мовляв, який файний був чоловік, давайте йому ще наллємо. Бере один співробітник пляшку і горілочки в цей келішок і підливає, і тут… З-під вінка вилазить рука, хапає стакан і з собою його тягне назад… Що тут було! Спортсменам далеко до такої швидкості, з якою летіла з кладовища ця братія до начальника кладовища. Пізніше з’ясувалося, що там, де вони сиділи, вчора теж був похорон і два найстійкіших мужички до ночі засиділися, а щоб під дощем не мокнути, вирішили під вінками сховатися, та там і заснули. Прокинувся один із них з похмілля й очам своїм не повірив – стакан поруч та ще й підливають. Але моя знайома до цих пір не ходить більше поминати на кладовища. І вінків боїться.

І взагалі…

Одній старій жінці в селі явився Бог. Вона розповіла про це панотцеві, а він, дбаючи про душевний спокій своєї парафіянки, сказав: «Якщо Бог тобі явиться наступного разу, попроси Його розповісти про мої гріхи, які лише Йому одному відомі. Це буде достатнім доказом, що саме Бог, а не хтось інший, є перед тобою». Коли жінка прийшла знову, священик запитав, чи являвся їй Бог. Вона кивнула. «Ти поставила йому моє запитання?» – «Так». – «І що Він відповів?» – «Він відповів: «Скажіть своєму священику, що я забув його гріхи». – «Справді, це був Бог…», – мовив панотець.