Крінж, краш, челендж, донат, локдаун, дедлайн, лайфхак та багато інших слів, немов загарбники, раптово увірвалися у звичне спілкування українців. Хтось вже знає значення цих слів і вправно жонглює ними у розмові, а хтось тихцем гуглить те чи інше слово, яке, наче винищувач, вривається у рідну мову.

Отже, то звідки раптом взялося це засилля англізмів у нашій мові? Бо справа не тільки в суцільній глобалізації.

Як тільки в українському мовному просторі звільнилася ніша російської мови, на неї раптом почала претендувати англійська. Добре чи ні судити вам.

Почнемо зі статистики. Англійською мовою на сьогодні володіє близько півтора мільярда осіб. Її словниковий запас налічує пів мільйона слів. Близько п’ятдесяти відсотків з 10 000 щоденних газет друкуються англійською. 80% наукових досліджень з фізики, хімії, медицини, астрономії, математики, екології, економіки у світі вперше публікується англійською. Кожні 98 хвилин в англійській мові з’являються нові слова. У підсумку – це 15 нових слів щодня.

Англійська мова – мова провідних медіа, світової мережі «Інтернет». Англомовні держави є передовими у науково-технічному та культурному розвитку. За прогнозами фахівців, свої лідерські позиції англійська буде утримувати ще півстоліття.

Московський слід

Як не дивно, є він і в цій історії. Англізми в українську мову почали проникати у ХІХ та ХХ ст. і засвоювалися переважно через російську. «Перший прихід» припадає на ХVІ ст. і розвиток зовнішньої торгівлі. Другий період проникнення англізмів починається за часи правління Петра І. Третій пік появи англійських слів у російській та українській мовах припадає на 20-ті роки ХІХ ст. Прихильницею запозичень була Катерина ІІ. Вже тоді англійська мова була мовою прогресу, закріплювала престиж Англії на світовій арені та переставала бути мовою замкнутого кола верхівки, а входила у мову широких мас.

Наступний етап запозичень англізмів припав на 20-ті роки ХХ ст., коли Україна формувалася як незалежна держава. Тоді з’явилися у щоденному вжитку такі слова, як «бум», «джаз», «фільм», «стенд», «сервіс», «светр».

Після 1925 року в мову прийшли слова «контейнер», «телевізор», «детектор», «коктейль», «комбайн», «тролейбус» та ін.

Останній, але не кінцевий, етап – кінець ХХ століття, коли Україна почала більше взаємодіяти із країнами Заходу, здобувши статус незалежної держави, і, звісно, наш час – час глобалізації та комп’ютерних технологій.

«Взаємодіють люди, цілі народи, а отже, взаємодіють їхні мови. І під час цієї взаємодії неминучим є проникнення слів із однієї мови в іншу – це природні й невідворотні процеси. Запозичення слів є одним зі шляхів збагачення мови, тобто позитивним явищем. Але в розумних межах. Вони не повинні стати основним джерелом поповнення словникового складу. Бо, хоч і збагачують мову, але водночас, за словами сучасного українського мовознавця Пилипа Селігея, «коли мова покірливо переймає вироблене іншою мовою, буквально загрузаючи в позичках, вона втрачає здатність до саморозвитку… Запозичення… притлумлюють її внутрішні сили та можливості. І тоді збагачення парадоксальним чином обертається на збіднення».

Через засилля чужих слів мова втрачає свою самобутність, своє національне обличчя», – пояснює Любов Пена, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника.

Жити не своє життя

Вживаючи слова, слід знати їхню історію, переконана мовознавець Ірина Фаріон.

«За кожним англійським словом стоїть історія американської чи англійської нації. Переносити буття американської нації на українські терени – безглуздо, бо це означає, що ти перестаєш жити власне життя, а починаєш жити їхнє», – пояснює науковця.

Любов Пена наголошує, що засилля – небажане й недобре будь-де, у мові й поготів.

«Не можна спокійно ставитися до того, що шкодить мові. Бо мова – це не просто засіб передачі інформації, це щось значно важливіше, значно глибинніше. Це, власне, те, що робить нас українцями. Свого часу німецький мовознавець і філософ Вільгельм фон Гумбольдт писав: «Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова».

Щоб зберегти свою самобутність, мова повинна бути не тільки приймачем чи засвоювачем слів із інших мов, а насамперед творцем», – зауважує мовознавець.

До прикладу, слово «дедлайн» має «убивче» походження в англійській мові. У часи Громадянської війни у США (1861-1865) лінію навколо в’язниці вважали «мертвою лінією», позаяк в’язнів, які її перетинали, вбивали (Ірина Фаріон «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті»). Після війни слово дедлайн набуло значення кінцевий, крайній, останній, вирішальний.

Трохи прикладів

Незнання походження іншомовних слів сприяє перенесенню в публічну сферу ненормативної лексики. Так сталося, наприклад, з бездумним вживанням слова факап. В англійській мові це жаргонне слово, яке відповідає московському відповіднику з трьох літер. Через табуйованість цього слова не було в англійських словниках з 1795 до 1965 р. Вважається, що воно скандинавського походження: fukka – паруватися (норвезькою) або focka – паруватися, штовхати і fock – пеніс (шведська). За іншою теорією слово пов’язують з середньо англійським fyke, fike – неспокійно рухатися, метушитися.

Новоанглізм фейк, як прикметник – підроблений, удаваний, уперше засвідчене у лондонському кримінальному жаргоні 1775 року; як дієслово – грабувати – у 1812 р., як іменник – шахрайство – у 1851 р. Сьогодні «фейкові новини» – підробка, фальшивка.

Слово хайп – надмірна публічність, реклама, гучність – виникло в американській англійській у 1967 р. і походить від грецького шахраювати, обраховувати. Також існує думка, що це слово вперше використали у 20-х рр. ХХ ст. у США в середовищі наркоманів у значенні разова доза (Ірина Фаріон «Англізми і протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті»).

Що робити?

Мовознавець Любов Пена відзначає, що у часи глобалізації іноді важко обійтися без запозичень – давніх чи сучасних. І це стосується всіх сфер: як наукової, офіційно-ділової діяльності, так і повсякденного спілкування в побуті. «Адженди, спікери, кринжі, вайби, сторіси, капкейки, чизкейки буквально заполонили наш мовний простір. Та все ж намагаюся якнайменше вживати у своєму мовленні новітні англізми-варваризми і спонукаю до цього молодь – студентів, які особливо піддаються новітнім віянням, – зазначає науковиця. – Українська мова має власні відповідники до цих чужих слів. А там, де їх ще немає, то використовуймо невичерпні словотворчі можливості питомих українських слів, створюймо на їхній основі власні відповідники. Чим же гірше українське прозірка від чужого слайд, рідне допис від чужого пост, наше себенька від чужого селфі, миле українське вподобайка від чужого лайк, українське розпорядник (заходу) від повсякчасного й повсюдного модератор?»

Мовознавці часто порівнюють мову з рікою: кажуть наплив запозичень або потік запозичень. Любов Пена зауважує, що природні водойми мають здатність самоочищатися, але не безкінечно:

«Якщо ж шкідливі викиди перевищують допустимі обсяги, то водойма забруднюється так сильно, що очищувати її доводиться спеціальною технікою, спеціальними методами. За аналогією, легко дійти висновку: щоби захистити мову від надміру шкідливих вливань, також потрібні спеціальні засоби, спеціальні “фільтри”».

Ірина БАБІЙ