Днями

ЗАПРАВКА

На автозаправці величезна черга. Ось настав час заправлятися старенькій “шістці”, але несподівано перед нею впихається “Хаммер”. Водій “шістки” виліз з машини і спробував культурно пояснити водієві “Хаммера”, що таке ввічливість і черга. На це водій “Хаммера” відповів: «От коли ти купиш таку машину, як у мене, тоді й ти зможеш їздити так, як я, а ці машини нехай поступаються». Сказавши це, він попрямував до каси. Водій “шістки” крикнув йому навздогін: «От коли ти будеш міняти машини, як я, тоді і ти зможеш робити, як я, а круті нехай відпочивають». Після цього він дав своєю машиною трохи назад і різко рвонув вперед, гарненько в’їхавши у водійські дверцята “Хаммера”, тоді вискочив з машини, зловив попутку і зник. Водій “Хаммера” просто онімів, він викликав даішників, а ті заявили, що ця “шістка” вже другий тиждень перебуває у розшуку… На заправці водієві “Хаммера” ніхто навіть не поспівчував.

Якось

СОЛІДАРНІСТЬ

Якось в одному офісі розговорилися про даішників. Ну, і кожен ділиться з колегами відмазками у разі порушення. Один співробітник розповідає: “Коли мене спиняють за перевищення швидкості, я кажу щось на зразок: начальнику, пробач, сусід зателефонував, сказав, що до моєї жінки якийсь чувак заскочив. Сам розумієш, я на нервах, зірвався, природно, перевищив, приїду – вб’ю обох! Стовідсотковий варіант – завжди відпускають!” Ну, всі посміялися, похвалили його за винахідливість і забули. Десь через два тижні одна співробітниця запізнилася на роботу на дві години. Приїхала дуже зла і каже: “Прикиньте, перевищила швидкість, мене спиняє даішник, ну, я йому, мовляв: начальнику, так і так, сусідка зателефонувала, сказала, що до мого чоловіка якась кобіта додому прийшла одразу ж, як тільки я поїхала на роботу. Ну, самі розумієте, нерви, зірвалася, зараз приїду і очі їм обом видряпаю. То він, скотина, і протокол складав довго-довго, і мій домашній телефон записав, і машину оглянув, і аптечку перевірив, і капот відкривав, і в багажник заглянув…”

І взагалі…

Група випускників престижного вузу прийшла в гості до свого старого професора. Під час візиту мова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві негаразди. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим різними чашками – порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими. Одні були прості й дешеві, інші дорогі. Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: “Зверніть увагу, що всі красиві чашки розібрали, тоді як прості і дешеві залишилися. І хоча це нормально для вас – хотіти тільки кращого для себе, але це і є джерелом ваших проблем і стресів. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Найчастіше вона просто дорожча, але іноді навіть приховує те, що ми п’ємо. Насправді те, що ви хотіли, – це кава, а не чашка. Але ви свідомо вибрали кращі чашки, а потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася. А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, становище в суспільстві – це чашки. Це лише інструменти для підтримки життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого життя. Іноді, концентруючись лише на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави. Найбільш щасливі люди – це не ті, які мають все найкраще, але ті, які витягують все найкраще з того, що мають.