Вважається, що завдяки чуттєвій натурі та природному еротизму східні танці дуже добре вдаються українським жінкам. Про «Ефу», єгипетський belly dance,  особливості природних даних та можливості «бейбіків» і «сеньйорів» – керівник івано-франківської Школи східного танцю Руслана Загайкевич.

 

–        Ефа – це ж гадючка, яка водиться у пісках Сходу?

–        Підемо шляхом позитивних інтерпретацій. Власне, таким є наш принциповий підхід до життя і  танцю. Змія Ефа – це мудрість, граційність, витривалість, вміння міняти шкіру, тобто рости. Школа «Ефа» – танцювальна територія, де досвід Сходу трансформується в українську експресію. Це допомагає жінкам пізнати себе, відкритися, позбавитися комплексів, тобто – рости.

–        Який зі стилів belly dance пропонує ваша Школа? Чим цікавий цей танок живота?

–        В belly dance, який танцюють в Україні, присутні кілька стилів – турецький, ліванський, єгипетський. Ми танцюємо єгипетський. Він більш ліричний та пластичний, ніж інші стилі. Загалом європейська інтерпретація танцю живота передбачає, що жінка демонструє свою привабливість, ніжність, граційність, жіночність. І таким чином висловлює в рухах свої почуття до чоловіка, для якого танцює. Адже танок може бути і запальним, і ніжним, і пристрасним, і зверхньо-холодним. Та в кожному випадку присутній еротизм. Може, це те виразне жіноче начало, яке кожна із нас відчуває в собі і прагне виявити та реалізувати. Звісно, в різний спосіб. І танок живота – один із таких способів.

–        Можна говорити про український варіант танцю живота?

–        Східні танці є популярними у всіх слов’янських країнах. І кожна країна танцює їх по-своєму. На властиво східну традицію накладається національна хореографія, її видозмінює національний темперамент. Український belly dance з усіма його активними «трясками» все-таки дуже ніжний. Можна сказати, що в ньому присутній духовний компонент. Тобто наша жінка через рухи тіла висловлює не так пристрасть, як душевні переживання.

–        Однак, ви казали про виразний еротизм…

–        Він присутній. Передовсім у техніці танцю. Та мало вивчити рухи. Важливо збагнути і відчути їх зміст, подати їх емоційно, «пропустити» через себе.

–        Стан закоханості допомагає? Наскільки важливо танцювати саме для чоловіка?

–        І стан закоханості, і навіть стан розчарування допомагає. Обидва дають змогу черпати емоції. А як їх подавати – чи відтворювати, чи переплавляти, – залежить від темпераменту кожної жінки… Але як багато жінок танцюють для своїх чоловіків! У день народження, річницю шлюбу, просто так врешті-решт. Це надає стосункам нових нот, освіжає почуття. Часто дозволяє чоловікові по-іншому побачити жінку. А як сама жінка змінюється, знаючи, що вона може бути красива, граційна, спокуслива, бажана! Це таке піднесення! Belly dance варто практикувати тільки тому, що він позбавляє жінку комплексів.

–        Займатися східними танцями приходять вже дорослі жінки? Чи є якісь критерії, за якими можна зрозуміти – варто займатися чи не варто?

–        Все залежить від мети. В принципі, танок живота можуть танцювати всі, незалежно від віку й форм. У нашій Школі займаються і «бейбіки» від 4-х років, і сеньйори, яким понад 50. Є групи ювеналів, юніорів і дорослих. Це не означає, що треба обов’язково брати участь у змаганнях. Але маємо досвід, коли багато жінок починають займатися в старшому віці, виходять на сцену і роблять успішну танцювальну кар’єру. До прикладу, на Міжнародному фестивалі східного танцю «SUDAK-2012» окрім молоді танцювали «сеньйорити» за 60-ть.

–        Ви також виступали на цьому фесті?

–        Як «сеньйора» зайняла перше місце в першій групі.

–        Руслано, а коли ви прийшли в belly dance? Як скоро можна добитися успіху?

–        Спочатку займалася танцювальною аеробікою і різними видами фітнесу. Раніше belly dance був частиною фітнесу. Школу східного танцю ми організували в 2010-му. Тоді я вперше й вийшла на сцену – у свої 45. Разом зі своїми людьми. Відтоді ми виступаємо і вчимося. А взагалі-то, для того, щоби «поставити» техніку, вистачає півроку занять. Далі треба набиратися досвіду виступів.

–        Команда Школи мала успіх, виступаючи на франківському «Фесті»…

–        Не тільки. Ось цілий стос дипломів і грамот, які здобули наші «школярки» за два роки. Наразі в активі Школи – кількадесят нагород. У нас уже склався стабільний колектив, який постійно виступає. Це Олена Набока, Марія Ковтун, Ірина Яшан, Тетяна Слободян, Оксана Яровик, Оксана Галько, Любов Коваль, Ілона Загайкевич. Є дуети, є сольні танцівниці – і серед дорослих, і серед юніорів, і навіть серед «бейбіків». Дівчата є неодноразовими переможцями всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів. Остання, але не завершальна «висота», – призери фестивалю східного танцю «Вогні Сходу 2012» у Києві. Рухаємося, чи то пак танцюємо, далі.

 

Розмовляла Наталія КУШНІРЕНКО