«Люди Добрі» — український фольк-гурт, що народився влітку 2005 року. Їхня музика заряджена полум’яною енергією й натхненням реального народного драйву. Основою стилю «Добрих людей» є, звісно, українська народна музика, але гурт не відмовляється від балканських, румунських, індійських мелодій, експериментує з джазовими ритмами і реггі.

Власні тексти пісень «Добрі люди» не пишуть принципово, а пояснення цьому мають напрочуд логічне і переконливе: народні слова вже є, вони прекрасні, то й гріх писати інші. Мають хлопці право пишатись і своїми інструментами: деякі з них, зокрема, цимбали, бубен та ліру зробив знаний гуцульський майстер Михайло Тафійчук. «Люди добрі» встигли засвітитись на численних фестивалях в Україні та за кордоном – «Рок Коляді», «Small World Music Festival 2009», «Фортмісії 2010», Українському фестивалі у Торонто (2010), «Країні мрій 2011», «Лемківській ватрі 2011» у Польщі. Виступають також у різних маленьких містечках, підриваючи своєю грою до танцю навіть бабусь й дідусів.

Від моменту створення за 6 років у складі гурту грало більш ніж два десятки музикантів різного походження та з різним досвідом, однак, їхня мета лишалась незмінною: зробити все можливе, аби українська народна музика ставала ще більш популярною як в Україні, так і у світі, вдихнути нове життя у вітчизняну фольк-культуру.

У 2009 році вийшов живий альбом «Добрих людей» — Live at Lula («Наживо в Люлі»), а згодом – дебютний студійний альбом «Тупотіла, тупотіла».

 

– З’ясуємо одразу: Люди добрі – це такий вигук чи самоозначення?

Добро – це природна риса. Ми собі граєм музичку, яку дає нам природа. Собі граєм та й відпочиваєм. Отак по-доброму і виходить добра музика для добрих людей

– От якщо добро – то природна риса, то чого ж тоді недобрих чимало є навколо, на вашу думку?

Та ми не прийшли воювати зі злом… Ми прийшли підтримати добро.

– У вас гарна і водночас дивна музична суміш – від фольку і панку до клезмеру і джазу. Ви досі в пошуках стилю?

Це в нас у всіх дуже різні смаки у музиці. Хтось любить фольк, хтось – джаз, хтось  – рок, ска, клезмер і так далі. А під час репетицій кожен шось пропонує своє, і так виходить калейдоскоп стилів. От, наприклад, «Гуцулку» граємо вже 5 років, і вона кожен рік інакше звучить, переливається, і кожен раз щось змінюєм. Така собі лабораторія стилю. Пошук – це позитивна риса. Такий собі розумний перфекціонізм мусить бути.

– Не сваритесь між собою, якщо такі різні? Як взагалі в групі будуєте стосунки? Бо зі сцени позитив просто пре…

А в нас така віра, що в нас проблем нема! Колега поїхав на рибалку і трохи не грає з нами, то ми його чекаєм, і вже з грудня ми почнем лупити серйозні концерти! Зараз в нас такий собі заслужений відпочинок, і після оксамитового сезону – з новою програмою в світ!

– Нічого собі рибалка на півроку… А як же  без концертів жити будете?

Наразі бавимся в роботу, а хлопці з гастролів поз’їжджаються до Львова наприкінці жовтня, та й будем працювати.

– Тобто у вас такий собі сесійний склад для душі, чи як то зрозуміти?

Маєм собі таку школку. «Люди добрі» – то приватна міні-академійка. Берем багато всяких хлопців на заміну. Але всі по-різному інтерпретують, і виходить різна музика, різне звучання. Маємо 2 контрабасиста, 4 перкусіоніста, 2 цимбаліста… Теж своєрідна лабораторія

– Такий «інтернаціонал» в колективі – львівські,полтавські,хмельницькі, торонтівські та коломийські хлопці, музичні суміші – весь цей веселий балаган… Як з цим даєте раду собі, хто зводить це все до купи?

Донедавна давали раду, бо всі вчились у Львові, тепер всі позакінчували і роз’їхались, бо треба. А то просим різних хлопців на заміну. Головне – дуже не нервуватись. Бо те не допоможе. Краще поекспериментувати з новими музикантами.

– Наскільки «Люди добрі» для вас є важливою справою серед інших занять в житті? 

Ну, «Люди добрі» – то справа життя. І професія, і хобі, і родина, і колєги.

– Той фольк, що ви граєте, – то звідки? Я маю на увазі – самі їздите й збираєте пісні, чи з дитинства?

Спеціально їздимо збирати. Якось по життю так само назбирується. От трохи по Карпатах, трохи по Черкащині… А тепер почали і з дитячих всяких співанок робити кльові хіти.

– А скажіть мені, люди добрі, як би мала вас допекти ситуація, щоби ви заспівали якийсь революційний хіп-хоп?

Не думаю, що будем займатись подібними справами.

– Причина?

Ми там, де нам добре. Ми і тут, і там можем бути. Патріотизм тут ні до чого. Ми – експедитори музики і вільні художники.

– Я теж не про патріотизм, я про творчу реакцію на те, що твориться в країні.

Більше здається, шо та вся політика – то такий корм. Годують народ непотрібною фігнею і не дають людям подумати про справжнє життя. Я персонально взагалі не реагую на будь-які новини по телебаченню чи в газетах. Але якщо почнуть закривати, то будем бавитись в діаспору. Може, будем втікати від цивілізації подалі. То так вже не годні сказати, шо з нами буде, залежить, в яку позу нас життя поставить.

– Що вас зачіпає по-справжньому в житті? Що не сприймаєте зовсім?

Страх. Страх – це порочність. Треба боротись з будь-яким страхом. Викорінювати його як в собі, так і навколо.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ