Днями

ПОЛУНИЦЯ

У батьків моєї знайомої була садова ділянка, на якій вони намагалися вирощувати полуницю. Але полуниця ніяк не хотіла тішити господарів врожаями: була велика, смачна,  от тільки врожайність –  нікудишня. Батьки намагалися поліпшити ситуацію, але різні агротехнічні прийоми результату не давали. Після декількох років боротьби старі заспокоїлися: мало що може бути – чи то земля неродюча, чи грунтові води на невідповідній глибині, чи то ще якась причина. Ну не хоче родити полуниця, хоч ти трісни, та й Бог з нею. Раптом років 5 тому пробило полуницю величезними врожаями. Секрет виявився простим: сусід, зараза, помер.

Якось

ТУШ

Реальний випадок. З одним студентом пожартували. Увечері 31 березня постукали в кімнату гуртожитку і попросили чорну туш. Він, анітрохи не вагаючись, дав. А в його кімнаті вікно і двері ведуть на балкон, на який можна потрапити з коридору. Пізніше, коли мешканець кімнати заснув, ці скляні двері та вікно благополучно зафарбували тушшю. Вранці хлопець прокидається (вже перше квітня). Дивиться у вікно, бачить, що ще темно, і задоволений засинає. І так кілька разів. Підозри в його голову закралися десь годині о сьомій вечора, коли він зрозумів, що так добре  ніколи не спав.

Колись

ВІДЕО

Історія ця сталася в ті давно забуті часи, коли відеомагнітофони були великою рідкістю. Друзі зібралися на квартирі у віддаленому районі подивитися відео. Уже було далеко за північ, коли у господаря квартири пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив один спільний приятель, у якого виникла серйозна проблема. Вся справа в тому, що дівчина, до якої наш  приятель марно залицявся уже півроку, сьогодні погодилася, так би мовити, розділити з ним чудо плотської любові. Проблема ж полягала у тому, що це чудо ділити було рішуче ніде. І тут приятель згадав про господаря квартири, в якій ми влаштували кінозал. У того батьки були у від’їзді і приятель благав його тимчасово надати житлоплощу для такого важливого побачення. Господар квартири пояснив, що вдома у нього вже знаходиться група з 6 мужиків, яких дівати нікуди, тому що автобуси вже не їздять, на тачку у них грошей немає, а на вулиці – зима, тому особливо не погуляєш. На наполегливі вмовляння приятеля було прийнято рішення допомогти щастю закоханих і всій групі молодих людей сховатися в квартирі для того, щоб перечекати акт любові. Приятель обіцяв, що все займе не більше півгодини. Розсудивши, що півгодини – не час, народ став шукати відповідні притулки. Сховалися хто де: в шафах, під диванами, один навіть для того, щоб було не дуже жарко, роздягнувся і заліз на антресолі. Ключ за домовленістю з приятелем поклали зовні під килимок і в повній темряві стали чекати. Хвилин через 15 у замку заскрипів ключ, двері відчинилися, і з морозу увійшла наша “солодка парочка”. Всі затихнули в очікуванні. Що було далі між приятелем і його красунею – залишаю на вашу уяву. Десь через хвилин двадцять процес був вдало завершений, що викликало загальне задоволення не тільки у тих, хто ним займався, але і тих, хто страждав в ім’я любові в запорошених шафах і комірках. Приятелеві вже не терпілося залишити квартиру, яка, як він знав, нашпигована людьми, тому він швидко одягнувся і навіть відкрив вхідні двері на сходи. Дівчина одягалася не так швидко, вона зав’язувала шнурки в той момент, коли протяг з шумом зачинив вхідні двері … Подальше насилу піддається опису. Вирішивши, що удар дверима означає, що солодка парочка пішла, з усіх щілин почали вилазити мужики. Вони скучили за спілкуванням, тому  почали голосно ділитися враженнями від акту, який щойно стався. При цьому фрази типу: “А ти чув, як вона стогнала на п’ятій хвилині?!!” були, мабуть, найбільш акуратними. Плюс до цього – скрізь стали вмикати світло, шуміти і ходити, розминаючи кінцівки. Німа сцена була в коридорі, коли туди вийшла вся ця кодла і побачила дівчину, яка хапала ротом повітря, і нашого приятеля кольору старих зелених шпалер. Наступне, що сталося, –  на дівчину в одних трусах з антресолей вивалився хлопець, який там ховався. Далі був тільки крик!

 

І взагалі…

Одного разу Лев з широко відкритою  пащею наблизився до Вівці та запитав її, чи від нього не тхне.

– Так! – відповіла вівця!

– Дурна! – сказав Лев та з’їв її.

Потім він підійшов до Вовка та поставив те саме запитання.

– Ні! – відповів Вовк.

– Підлабузнику! – заревів Лев та розірвав його.

Тоді він підійшов до Лисиці та запитав те саме.

– Кажучи правду, пане, – відповіла Лисиця, – у мене такий нежить, що я абсолютно не чую жодних запахів.