Чи варто купувати заборонені «диво-ліки»?

“Він був як батько для моїх трьох дітей! Ми всі сподівалися і вірили, надіялись до останнього. А він… помер”, – три роки тому Ольга втратила рідного брата.

Йому було 49 років, коли він дізнався про свій вирок. З раком нирок він прожив два роки.

“Нас запевняли, що брат має всі шанси одужати. Ми також навіть сумнівів не мали. Нас так переконали, що ми й думати не хотіли про хіміотерапію чи операцію. «Україн» став для нас панацеєю, – тремтячими руками жінка дістає потріпане часом свідоцтво про смерть. – А потім… ну, коли Віті стало гірше і вже нічого не можна було вдіяти, лікарі розводили руками, мовляв, ми вас попереджали».

Марна надія на одужання родині Ольги обійшлася у десять тисяч гривень. Вдвічі більше заплатила Олена Петрівна. Жінка втратила доньку півроку тому. Сьогодні обидві під стінами Австрійського посольства тримають у руках плакат: «Австрієць вбиває українців».

За даними Державної служби статистики, тільки торік лікарі діагностували 423 тисячі нових випадків онкозахворювань. Сподіваючись на диво-ліки, пацієнти відмовляються від лікування.

Один з таких препаратів, який вже 14 років обіцяє допомогти ледь не кожному, в кого знайшли пухлину, є препарат «Україн».

На офіційному сайті виробника зазначається: «Препарат продемонстрував найбільшу ефективність при наступних пухлинах: рак молочної залози, рак підшлункової, рак прямої кишки, рак ротової порожнини, рак шлунку, рак печінки, рак легень, різних видів сарком, лімфом, меланомі, злоякісних пухлинах яєчників та шийки матки, рак нирок та сечового міхура».

Що це за ліки?

До покупців ліки дістаються в ампулах з яскравою жовтою рідиною та запахом трав. У кожній ампулі, що в середньому обходиться в тисячу гривен, – витяжки чистотілу та модифіковані алкалоїди.

Хто випускає «Україн»? Попри назву, препарат виробляють не в Україні, а в Австрії. Радіотехнік за освітою Василь Новицький переїхав зі Львова до Відня у 1974 році. Там же перевчився на хіміка-фармаколога і створив Український інститут подолання пістряку (раку). А паралельно ще й власну фірму – Nowicky Pharma. От власне ця фірма на чолі з професором Новицьким синтезувала та випустила антираковий препарат.

Першою знахідкою «Свідомо» було те, що на самій батьківщині «Україну» – в Австрії – не дозволено ані використання, ані розповсюдження препарату.

«За рекомендацією Європейського медичного агентства, Австрійське федеральне міністерство охорони здоров’я відмовилося надавати нормативне ствердження, оскільки ефективність, якість та безпечність «Україну» не були продемонстровані. Компанія, яка займається продажем цього «незаконного» лікарського препарату, тобто Nowicky Pharma, не має фармацевтичного нормативного затвердження на виготовлення чи продаж «Україну», – це остання згадка про препарат на офіційному сайті МОЗу Австрії.

Окрім України, його офіційно дозволили в Грузії та Мексиці. Препарат ніколи не був зареєстрований у країнах Європи, так само він не дозволений в США.

При цьому медичні агентства Британії та Америки у 2007 році досліджували фармакологічні якості «Україну». Інспекції обох держав дійшли висновку, що виробництво концентрату і препарату не відповідають міжнародним стандартам GCP.

А от ефективність «Україну» не змогли перевірити. Лікарі та самі хворі відмовилися випробовувати невідомий препарат.

 «Україн» активно рекламує Український інститут подолання раку у Відні. Нагадаємо, директором його є сам винахідник. На офіційному сайті Інституту розміщені дані про кілька клінічних випробувань. Але жодні з них не потрапили до авторитетних журналів, на які орієнтується медичний світ.

«Хотілося б побачити повідомлення про такий дивовижний препарат в спеціалізованій медичній літературі, з прийнятими в усьому світі стандартами доказовості ефективності препарату – результатом подвійного сліпого рандомізованого (прихованого) дослідження. Але ніхто подібних досліджень з «Україном» не проводив», – аналізуючи дані запропонованих інститутом досліджень, пояснює гематолог Сергій Дима.

Що  з «Україном» в Україні?

Ще два роки тому «Україн» до нас ввозили дві компанії – «АЛАТОН», засновник якої Володимир Пономаренко, та компанія «АПОФАРМ», яку створив Юрій Федорчук. Зараз, за даними Державного підприємства Інформаційно-ресурсний центр, обидві в стані припинення підприємницької діяльності.

Чому? Офіційно наше Міністерство охорони здоров’я дозволило «Україн» у 1998-му. Через 11 років, торік у листопаді, воно й призупинило дію реєстрації. А Держслужба лікарських засобів заборонила обіг цього препарату.

Але  «Україн» продовжують продавати. Ще два місяці тому препарат розповсюджували через сайт Новицького та його Інститут. Зараз на ньому з’явився напис: «Продаж призупинено у зв’язку з рiшенням МОЗ N788 – про тимчасове припинення дії реєстраційного посвiдчення».

Зате це роблять дилери. Родичі одного з тих, хто повірив у чудодійну силу «Україну», поділилися зі «Свідомо» контактами. Ми спробували замовити препарат.

– Так, – ледь чутно лунає жіночий голос зі слухавки.

– Нам порадили до Вас звернутися з приводу ліків.

– Вам потрібен «Україн»? – вже голосніше запитують. – Хто направив і який курс?

– Ми ще не мали консультації.  Порадили знайомі.

– Який діагноз?

Ми не стали випробовувати долю і вигадувати собі онкохворобу, просто вибачилися і попросили зв’язатися пізніше.

«Свідомо» також спробувало поспілкуватися з керівництвом компанії – написали електронного листа на всі адреси, які знайшлися на офіційному сайті. У відповідь отримали 86 сторінок тексту, як свідчить печатка на титульній сторінці, укладеного Українським інститутом подолання раку, про надзвичайну ефективність препарату «Україн» при лікуванні онкологічних захворювань. А говорити нам запропонували вже безпосередньо з самим Новицьким і дали його особистий телефонний номер. Але абонент прийняти дзвінок не зміг.

“Не буває й хвилини, щоб я не згадувала брата. Розумію, нічого повернути вже не можна. Зараз мені потрібно тільки одне – щоб ніхто більше не втрачав такий дорогий час, – притискаючи до грудей стареньке фото, говорить Ольга. – І близьких!”

Марія ЗЕМЛЯНСЬКА,

бюро журналістських розслідувань «Свідомо»,

для «Галицького кореспондента»