“У мене грижа почала рости десь два роки тому. Спершу була незначна гулька на животі. Я не надавав цьому значення, але вона ставала твердіша. Звертався до лікарів та в інші медзаклади, де діагностували грижу і сказали, що з нею живуть. Мені її вправляли і на той момент біль вщухав. Але дискомфорт був завжди: я не міг лежати на животі чи на спині, починалися болі, які знімав за допомогою препаратів», – ділиться спогадами пацієнт.
“Там мені сказали, що нема защемлення. Хоча в мене була блювота, вздуття, загальна слабкість. Тому виписали таблетки. Я нічого не їв два дні. Мене почав сильно боліти живіт. Прийняв знову знеболювальні, допомогло. Але на наступний день мені стало дуже погано”.
“Ми провели спіно-епідоральну анестезію. Складність в тому, що технічно це зробити тяжко через надлишкову вагу, оскільки внаслідок значної жирової клітковини ідентифікація міжхребетних просторів була майже неможлива. З допомогою сучасної апаратури під УЗД-навігацією ідентифікували проміжок, який нам був потрібен для знеболення і провели постановку епідурального катетеру, що дало можливість дозувати анестетик та “відключити” тільки черевну порожнину. Були ризики з проведенням загальної анестезії через серцеву хворобу пацієнта, надлишкову вагу, внаслідок чого він уже переживав клінічну смерть”, – розповідає лікар-анестезіолог Олександр Степаненко.
“Патологія була запущена, хворий з непрохідністю 4 доби. Тому після консультацій з медичним директором ЦМКЛ Олегом Ціхонем було прийнято рішення про термінову операцію”, – каже завідувач хірургічного відділення, заслужений лікар України Анатолій Богуш.