Моя перша вчителька навчила мене розуміння, наскільки все серйозно і наскільки все несерйозно. Принаймні, зараз так мені думається з огляду на навчання у початкових класах. Хоч, звісно, не було відповідних уроків чи якихось конкретних настанов. Але з того часу я вже міг бачити фальшиву одержимість і печальність одержимості справдешньої. Скажімо, я вже міг спокійно навчатися далі і не мати поганого настрою через погану оцінку. Бо ж оцінка навряд чи погана. Треба розуміти, що вона відповідна.

Хоч було прикро дивитися на хвилювання однокласників. Але пояснити було годі, що все це дурня і мені б твої проблеми. У мене тоді більших проблем також не було. Та одержимі вчителі насичують дітей страхом, тому й сприймається наука, як екзекуції. Всі ніби дорослі і тямучі, а чинять не дуже добре, бо закласти любов чи спровокувати її набагато важче, ніж налякати. Тому йдуть легшим, але згубним шляхом. І якщо таки вважати низьку оцінку поганою, то це, найперше, оцінка професійності вчителя.

Вчителі вдавано одержимі стають такими по інерції. Бо сформувався такий образ і якось гейби не личить йому зраджувати. Один з яскравих прикладів – дячок, котрий навчав Тараса. І це один з типів учителів, який найраніше представляється для учнів. І чомусь педагоги саме до нього найбільше вдаються, забуваючи чомусь, що Вчителем також був Ісус.

Харч добре споживається, коли його кладуть на стіл і ти сам можеш брати страви, які до вподоби. І навряд чи їжа буде добре смакувати, коли її запаковуватимуть тобі до рота, при тому б’ючи по потилиці. Добре, коли учні можуть знати, що навчання може бути смачним і корисним.

І, до речі, в тому, що називається загальноосвітньою школою, заховано дві школи, і обидві між собою дуже різняться. Перша – це таке загальне стереотипне уявлення про альма-матер, де прищеплюють «зерно мудрості». Друга – життя учнів поза уроками, після дзвоника. Їх стосунки на перервах для формування погляду на ті чи інші речі і ставлення до них куди важливіші за самі уроки. Найбільші «драми дитячих душ» відбуваються там, де вчительському оку зась.

Втім, школярі завше вміють дати собі раду, принаймні, так виглядає з відстані. Більшість шкільних спогадів пов’язані чи то зі спортивними іграми, а чи з бійками, які також завдають фізичне навантаження, і можна говорити, що найважливіший зі шкільних предметів – це фізкультура. Ще навчаюсь в дев’ятому класі, я думав саме так. Згадуючи про це нині, розумію, що не такою вже й хибною була моя думка.

…Пригадую, як десь у класі сьомому нам завезли новий комплект парт. Старі фарбовані столи-палімпсести з міріадами шпаргалок, послань і малюнків замінили новими. Ми навіть деякий час не наважувалися по них писати. Певна річ, кожне терпіння має межу 🙂 Все це було дуже серйозно.