В Івано-Франківську допускають спотворення найвизначнішого архітектурного ансамблю пам’яток на пішохідній частині вулиці Незалежності.
Уже майже чверть століття франківська “стометрівка” існує як один із визначальних атрибутів міста, викликаючи незмінне захоплення у гостей парадними фасадами історичних будівель. Навіть окремі новобудови, які за останні десятиліття з’явилися на одній з найдавніших міських вулиць, не псують гармонії архітектурного

 

В Івано-Франківську допускають спотворення найвизначнішого архітектурного ансамблю пам’яток на пішохідній частині вулиці Незалежності.

 

 

Уже майже чверть століття франківська “стометрівка” існує як один із визначальних атрибутів міста, викликаючи незмінне захоплення у гостей парадними фасадами історичних будівель. Навіть окремі новобудови, які за останні десятиліття з’явилися на одній з найдавніших міських вулиць, не псують гармонії архітектурного середовища так, як в інших історичних куточках міста. Але цього року “стометрівка” опинилася в епіцентрі одразу кількох архітектурних скандалів, останній з яких може набути навіть міжнародного розголосу.

…Востаннє серйозні архітектурно-реставраційні роботи на пішохідній частині вулиці Незалежності проводилися десять років тому, коли в місті було розпочато грандіозну реконструкцію середмістя – із заміною підземних комунікацій, оновленням фасадів, дорожнього покриття. Як і в 1988 році, коли в Івано-Франківську власне з’явилася ця пішохідна вуличка, роботу архітекторів тоді знову оцінили найвищою Державною премією.

Але стати таким собі музеєм під відкритим небом і архітектурним заповідником франківській “стометрівці” не судилося. Останнім часом тут почастішали втручання в архітектурне середовище з боку приватних осіб, яким потурають (чи безкорисливо?) чиновники, відповідальні за дотримання правил містобудування та охорону культурної спадщини.

Коли навпроти будинку №16 на вулиці Незалежності з’явилася глибока траншея, стали очевидними будівельні роботи, які вже тривалий час проводили у підвальних приміщеннях їх нові власники. Тоді ж стало відомо, що мешканці цього будинку неодноразово зверталися до  влади міста з проханням зупинити переобладнання підвалу під заклад громадського харчування. Вони попереджали, що реконструкція, яка відбувається в підвалі, може загрожувати таким самим обвалом, який стався взимку в будинку на вулиці Січових Стрільців, але так і залишилися непочутими.

Натомість нахабна добудова мансардного поверху на даху ще однієї пам’ятки – будинку №43, яким власне й закінчується “стометрівка”, здавалося, не залишилася без уваги міської влади. Принаймні начальник департаменту архітектури та містобудування Олег Гаркот свого часу запевняв журналіста “ГК”, що з приводу цієї дивної реконструкції, яку затіяли якісь приватні особи, він надіслав відповідне звернення до органу охорони культурної спадщини та прокуратури.

Чим закінчилося чиновницьке листування, невідомо, але мансарда й досі спотворює вигляд збудованої в тридцятих роках родиною українських лікарів чотириповерхової кам’яниці. До речі, у довоєнному єврейсько-польському Станиславові це була одна з небагатьох кам’яниць, збудована коштом українського капіталу. Як стверджують фахівці, цей будинок цінний насамперед тим, що яскраво виражає поширений в Європі тридцятих років стиль функціоналізму. 

А от іще одну надбудову та реконструкцію, яка відбувається вже не так очевидно – у дворі будинку №37 – в департаменті архітектури і містобудування чомусь вважають цілком законною. У відповіді мешканцеві цього будинку, громадянинові Польщі Михайлові Вітушинському той-таки Олег Гаркот цинічно зауважив, що документація, яка б встановлювала охоронну зону довкола цього будинку (збудованого у 1881 році, пам’ятка місцевого значення – авт.) просто відсутня. Тому реконструкція квартир під офісні приміщення з надбудовою, буцімто, не суперечить чинному законодавству.

“У тому будинку було чотири помешкання, три з яких викупила приватна фірма, – розповідав журналістові “ГК” Михайло Вітушинський. – У мене як в сусіда попросили дозволу на переобладнання квартир під нежитлові приміщення, і я дав такий дозвіл. Але в результаті вони почали проводити реконструкцію цілого будинку, що було для мене цілковитою несподіванкою. Тут фактично добудували два поверхи, а до того ж окупували підвальне приміщення, в якому планують відкрити ресторан”.

Михайло Вітушинський писав звернення не тільки в департамент архітектури, але й в Держархбудконтроль, прокуратуру. Намагався зупинити реконструкцію, яка загрожує існуванню пам’ятки, через суд. Навіть отримав офіційне роз’яснення від Міністерства культури  про те, що “в переліку робіт на пам’ятках культурної спадщини термін “реконструкція” як можливий чи допустимий відсутній». Але реакції – нема. Усі скарги розбиваються посиланням на лист керівника обласного органу охорони культурної спадщини Андрія Давидюка, яким він не заперечує проти цієї реконструкції. Разом з тим у прокуратурі, куди з приводу порушення законодавства звернувся Михайло Вітушинський, відповіли, що той-таки лист Давидюка не є “дозвільним документом і не несе правовстановлюючого характеру”. Дивно, але в суді, який виніс рішення на користь приватних реконструкторів, цей документ називали дозволом…

У розмові з журналістом “ГК” Михайло Вітушинський зауважив, що коли юристи не можуть розібратися в термінах і значеннях, це може свідчити або про непрофесійність, або про матеріальну зацікавленість.

“На місцевому рівні я вже вичерпав усі методи впливу на ситуацію, мені здається, що через тутешню страшну корупцію я не зможу тут, на місці, нічого добитися, – говорив пан Вітушинський. – Тому я буду звертатися в Генпрокуратуру і посольство Польщі, бо до мене як до громадянина Польщі прокуратура застосовує різні правила, не реагує на мої звернення, ігнорує закон про охорони культурної спадщини, рішення Конституційного суду. Відбувається зневажання моїх прав як громадянина, бо через ту реконструкцію не тільки громада втрачає пам’ятку, але я трачу матеріально. Внаслідок риття підвалів стіни в моїй квартирі потріскали, похилилася стіна. До того ж, вартість моєї квартири, якщо поруч з нею відкриють ресторан, ще більше знеціниться. Фактично мені руку запхали в кишеню”.

 

Богдан СКАВРОН

 

Пряма мова

 

Василь Романець, археолог, директор ДП ОАСУ «Культурна спадщина Прикарпаття», член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто»: 

“Коли в 1985 році розроблялася проектна документація на пішохідну частину вулиці Незалежності, я працював головним художником у міськвиконкомі. На той час це мала бути друга в Союзі (перша – в прибалтійському Шауляї) “стометрівка”. Головний акцент тоді було зроблено на відновленні фасадів, облагородженні совдепівських одноманітних вітрин. Фасади, карнизи, дахи мали органічно вписатися в сецесійне середовище, яке нам дісталося в спадок. 

Ще тоді, у 1985 році, були плани зайти у двори франківської “стометрівки” і привести там все до ладу. Але через значні обсяги робіт це нам так і не вдалося ні тоді, ні на початку 2000-х років, коли відбувалася друга реконструкція. Один з проектів передбачав облаштування всіх дворів і всіх підвальних приміщень з боку вулиці Січових Стрільців – такий комплексний підхід дуже позитивно би вплинув на стан збереження пам’яток і ще більше би привернув увагу туристів. У складі франківської делегації я свого часу побував у місті Кошіце (Словаччина) і бачив, як виграло місто саме за рахунок таких дворів. Як на мене, в Івано-Франківську варто повернутися до проекту облаштування дворів “стометрівки”, оскільки те, що роблять приватники, може загрожувати тим історичним будинкам, які тут збереглися. Треба, щоб це робилося централізовано і під наглядом фахівців. 

Івано-Франківськ занесено до переліку історичних міст, і кожному будівництву, кожним земляним роботам, які відбуваються в центральній частині міста, мають передувати археологічні обстеження, навіть коли прокладається якась труба. На жаль, до нас останнім часом ніхто не звертається з приводу робіт на “стометрівці”. Скеровувати замовників таких робіт до археологів мали би в державному органі охорони культурної спадщини, але вони цього чомусь не роблять”.