Не маючи музичної освіти, Ігор зміг з’єднати всі частинки пісні самостійно.
Військовий Ігор Вовчук на позивний Коуч виклав у мережу авторську пісню “Сповідь”, яку присвятив пам’яті полеглого брата, пише “Галицький кореспондент”.
В 79 батальйоні 102 бригади служили двоє братів із села Цінева, що на Рожнятівщині – Ігор та Микола Вовчуки (позивні Коуч та Фем). Обидва розпочинали в другій роті, потім якийсь час служили у мінометці батальйону, а далі були переведені в бригаду. В січні 2023 року молодший брат Микола загинув в бою.
Микола був важко поранений під час бойових дій в районі Гуляйполя Запорізької області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника. До війни проживав з сім’єю в м. Івано-Франківськ. Як стверджують друзі, він був справжнім патріотом України, який любив свою Батьківщину, свою родину та життя. Був вихованим в дусі пітріотизму та любові до Бога. На початку війни пішов захищати Бітьківщину.
За певний час після смерті брата Ігор демобілізувався
Автор пісні Ігор Вовчук закінчив Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, там здобув психотерапевтичну освіту. Чоловік зізнається, що працював із родинами загиблих, і розуміє, що таке втрата близької людини та як її пережити.
“У пісні сенс був закладений в тому, щоб втрата рідних проживалася із надією та посилом на життя”, – зазначає Ігор Вовчук.
Пісню військовий писав упродовж трьох днів. Все розпочалося із дзвінка сестри, яка надіслала відео та розповіла про ластівок, що залетіли до хати. Спершу Ігор не зрозумів, що це означає, але сестра відповіла: “Микола повернувся додому”. Саме після цього символічного знаку старший із братів Вовчуків розпочав свій творчий момент “проживання”.
“Три дні просто писав… Я не міг відірватися від цього. А вже приблизно за 1,5-2 місяці часу вийшла пісня. Фактично всі ідеї по беках, вокалу та аранжуванні були моїми, але технічно це виконували люди, які професійно займаються звукозаписом. Фоновий голос на беквокалі скорегувала Заслужена артистка України, актриса Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру Олеся Пасічняк”, – додає автор пісні.
Як стверджує боєць, він йшов за інтуїцією, яка розвинулась за останні декілька років
Пісня була написана з подій, які відбувалися у реальності. У тексті згадується момент загибелі Миколи Вовчука. Ігор наголошує, що “Сповідь” – це насамперед його переживання, які змусили повернутися до минулих подій: “Це про момент, коли ми йшли на штурм. Це було про те, як я забув свій одяг, а Коля мав куртку. Ми грілися спина до спини разом”.
“Ми разом з тобою йшли до бою. Пам’ятаю, як зігрів спиною в ту останню ніч. Віддавав тепло останнє – своїх пліч. І піднявся дим – і впала твоя тінь…”, – йдеться в рядках пісні.
У творі Михайла Коцюбинського «Intermezzo» є рядки про те, як герой звістку про повішених заїв стиглою сливою, відчуваючи не гіркоту, а приємний смак у роті. Неможливість відчувати хоч щось інше, бо жах висмоктав з нього всю кров, передається такою деталлю, яку люблять пхати в усі тестові завдання, присвячені
Про хибні уявлення, що Донеччина — суцільне поле бою та випалена земля Журналістів вчать подавати новини гарячими. Втім, життєвий досвід вже навчив мене, що інколи варто дати емоціям охолонути. Видихнути, підібрати правильні слова. Прийдешній рік для Донецької області ознаменувався змінами на фронті, його зсувом вглиб області, а тилові міста, де донедавна панувала умовна тиша, піддались
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює