Приємності з Чернівців і Львова

  • Ми часто нарікаємо, що, мовляв, то все не так, як хотілося б чи мало бути. Однак, скептично ставлячись до стереотипів, огризаємося там, де вони не відбиваються. Мовляв, у Києві каштани не цвітуть! І дарма, що вже вересень, адже Київ – місто каштанів. А в Коломиї нема гуцулів! Дарма, що це територія Покуття.

    За досить недовгий час я був приємно здивований двома випадками, які трохи пов’язані з недавніми потужними літературними фестивалями. Надто вже награно і передбачувано, а тому неможливо, щоб так ставалося. Бо навряд чи аж настільки так може бути, а проте є.

    Зовсім випадково потрапив до Чернівців на один із днів фестивалю «Meridian Czernowitz». Заходів було багато, різних. Та не цим я зворушений. Товариш, у якого ми з друзями ночували, мешкає на найкрасивішій вулиці міста – Ольги Кобилянської. Хто не був, то конче побувайте, бо й за франківську “стометрівку” краща. І зранку наступного дня ми вийшли на балкон, щоб випити кави і помилуватися видом. З третього поверху якраз оптимально споглядати. Все добре, красиво і сподівано. Але яким було моє зворушення, коли звідкись почала долинати пісня Володимира Івасюка. Я глянув униз, озирнувся по боках… На сусідньому балконі сидів хлопчина з ранковими цигаркою і кавою. А ще він тримав на колінах ноутбук, і саме з нього лунали «Два перстені». І не погодься після цього, що Чернівці – місто Івасюка, якщо його слухає молодь за ранковою кавою.

    А якщо пройтися вулицею Кобилянської до кінця, звернути ліворуч по Шевченка і трохи спуститися вниз, то, знову ж таки, по ліву руку виникне Меморіальний музей Володимира Івасюка, який, проте, розташований на початку вулиці Маяковського. Музей розміщений у квартирі, де колись мешкала родина Івасюків. Автентичні меблі, речі побуту, світлини, нотні записи Володимира…

    Друге подивування трапилося у Львові на Форумі видавців. В один із днів трохи задощило, і ми з друзями взяли таксі. Водій одразу почав жваво балакати, запитувати, чи ми на Форум. Після ствердної відповіді він увімкнув російську пісню і запропонував відгадати автора слів, якого він перекладає українською. Потім заявив, що то Єсєнін, і хтозна-звідки з’явилась роздруківка. Таксист одночасно тримав її і кермо, перемикав передачі і декламував свої досить незлі переклади.

  • Потім він ще записував наші імена, бо двоє з нас начебто теж поети. Казав, що шукатиме в Мережі, і просив нас щось почитати. А я собі міркував: от що значить – Форум видавців, де на кожен квадратний метр не просто десять поетів, а й кожен десятий таксист – поет.

    Василь Карп’юк,

    Поет, журналіст

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!