Сотні франківців вийшли з тематичними плакатами та прапорами на підтримку полонених та зниклих безвісти захисників України.

В Івано-Франківську на Вічевому майдані сьогодні, 27 жовтня, відбулась мирна акція-нагадування про військовополонених маріупольського гарнізону, всіх полонених та зниклих безвісти захисників під назвою “Не мовчи. Полон вбиває”. Організаторами є родини військовополонених.

Такі акції відбуваються у багатьох містах України. До Івано-Франківська сьогодні приїхали рідні полонених зі Львова, інформує “Галицький кореспондент“.

Фронт і тил мають бути єдиними

Серед учасників акції – Олексій Гнатковський, актор театру та кіно, заслужений артист України. Він наголошує, відколи почалася війна, наше завдання – боронити нашу країну. І якщо ми якимось чином залишились у тилу, то за цей тил ми маємо платити. 

“Жодна людина, жоден українець не може бути поза контекстом війни. Війна триває зараз – у цю секунду. Найкращі сини й доньки віддають найдорожче, що у них є, заради нашого всіх права на існування. Віддають свій час, здоров’я та життя. І кожен українець має воювати. Якщо ми не воюємо на фронті, то ми маємо за нього платити найдорожчим, що у нас є, – часом”, – говорить Олексій Гнатковський.

Перш за все потрібно виходити на такі акції, веде далі актор. Кожен з нас має бути тут, бо хлопці й дівчата, які знаходяться у полоні, боронили нас. 

“Фронт і тил мають бути єдиними. На фронті мають бачити, що в тилу виходять на такі акції й в тилу боряться за воїнів… Якби у 2022 році уся Україна не об’єдналася на таких акціях, якби звідусіль не голосили “Звільніть Азовсталь”, вони б загинули там, тому що це “спустили б на пси”. Бо усе стирається у пам’яті, бо є нові події”, – каже актор.

Олексій Гнатковський також закликає усіх волонтерити. А якщо немає можливості волонтерити, то – донатити. 

Волонтерив – і забрали в полон

Прикарпатка Ольга Соронович – мама учасника бойових дій, який зараз у полоні. До повномасштабної війни її син декілька років проживав у Маріуполі. У 2022 році його дівчина загинула, а він – втратив праве око.

“Він волонтерив, переправляв авто на ЗСУ – і тому його забрали. У Червоному Хресті мені повідомили, що він вважається військовополоненим. Остання звістка про сина була у квітні 2024 року. Звільнений з полону захисник повідомив, що перебував з ним разом у полоні. Але бачив його у січні. І на цей час ми не знаємо, де син знаходиться… Сьогодні я перший раз на акції. Надіюся, що влада нас почує і обміняє наших дітей”, – ділиться мама військовополоненого.

Хлопців треба витягувати

Майже рік у полоні пробув сержант 109-ї бригади тероборони міста Маріуполь Костянтин Бобрик. Півтора року тому він вийшов з полону і вже рік ходить на мирні акції на підтримку військовополонених.

“Ми виходимо на акцію за всіх військовополонених, за всіх наших хлопців, які воюють. Усі ми думаємо, що повільно йдуть обміни… але ж вони йдуть. І це тому, що по всіх містах України виходять дружини, матері, побратими тих хлопців, які у полоні. І ми нагадуємо усім, що вони там ще живі. І до нас прислуховуються, бачать, що люди не заспокоїлись, а виходять і нагадують, що хлопців треба витягувати, тому що полон вбиває… Я був у полоні майже рік – це психологічно і фізично важко. Те, як відносяться до наших хлопців, які вони виходять з полону… Який я вийшов – я втратив у полоні 50 кг”, – поділився Костянтин Бобрик.

До теми: Українські військовополонені зазнають катувань та жорстокого поводження на всіх етапах полону в РФ, – звіт ООН

“Коли він сниться – не хочу прокидатись”: історія матері військовополоненого азовця з Прикарпаття