Багато хто б мріяв стати водійкою тролейбуса, але відмовляється думати про це, тому що їм здається, що вони не впораються. Натомість в Івано-Франківську є жінки, які перебороли страх та невпевненість і пішли вчитися, аби вже скоро возити пасажирів у громадському транспорті.

Спершу їм довелося вивчити теорію. Щодня відсиджували по чотири пари, де вчили з чого складається, як працює електричне обладнання та різні супутні предмети. Далі складали внутрішній іспит. Зараз вчать уже практику, бо почалася техніка їзди. Їздять на території підприємства, а через кілька тижнів уже зможуть їздять на дорогах міста. Щоправда, лише з інструктором. 

Історію жінок-водійок розповіли у комунальному підприємстві “Електроавтотранс”.

Вірити, але зважати на безпеку – тоді не страшно

Наталя Алєксєєва: “Останні 15 років працювала у піцерії продавцем. З роками тяжко стояти на ногах, тому вирішила шукати роботу, де можна буде працювати сидячи. Подруга підказала, що є можливість піти вчитися на водійку тролейбусів.

Відповідально до цього підійшла, зважувалася. Щодня здавалося, що це не моє, але потім згадувала, що багато жінок працює, є навіть літні жінки, і вірила, що я теж зможу. Вчитися цікаво, відчути себе студенткою було приємно та й зміна оточення та ритму пішла мені на користь. Зрештою, зараз більше часу, ніж коли була молодою, бо діти вже виросли, а чоловік – на пенсії.

Важко, бо треба знати контактні вузли, які з током, а які – ні, і правила дорожнього руху треба пам’ятати та розуміти, що це відповідальність, бо везеш людей. Водила машину раніше, але тут інакше, бо це габарити, які треба відчути. Та й стиль водіння інший, бо тут ти прив’язаний до лінії та контактної мережі. За цим треба слідкувати. Втім, якщо дбати про техніку безпеки і зважати на правила, то не страшно”.

Наталія Яцюк: “17 років працювала у торгівлі і захотіла щось поміняти в житті. Вдома є машина, останні два роки я почала нею активно користуватися і мені сподобалося, тож вирішила, що час змін. На одному місці не дуже хочеться сидіти усе життя. Ця робота відповідальна, але будь-яка робота відповідальна теж. Головне – бажання вчитися. Зрештою, і навчання непросте, треба зрозуміти електроніку і механіку”.

Наталія Оринчин: “Теж працювала в торгівлі. Вирішила, що зараз тут більше потрібні люди. Часто їздила у тролейбусі й бачила оголошення, про набір на навчання, так, вирішила спробувати свої сили, адже пропозиція виглядала цікавою. Оголошення такі бачила багато разів, але все якось було не до того, а тут, одне на інше наклалося так, що це рішення прискорилося. Треба вивчити багато нового, іноді знання зі школи доводиться відновлювати, проте викладачі тут хороші, гарно пояснюють, якщо щось незрозуміло, то повторюють знову”.

До теми: Орнаменти, які говорять: франківка зібрала вдома пів тисячі старовинних рушників з усієї України