Цьомка, Бейбі, Мавка, Бембі, Барбара. Всі люблені, чисті і вгодовані. Уже пів року мало не вся Україна спостерігає в соцмережах за косулями, яких врятував і прихистив у себе сільський майстер Іван Деренько.

Часом навіть військові приїжджають сюди, аби трохи набратися спокою від лісових тварин. Досі косулі мешкали у великому вольєрі, але тепер господар задумав облаштувати реабілітаційний центр. За власні гроші, ні від кого не хоче брати допомогу і тим паче – інвестиції. Каже, це не бізнес-проєкт, а справа для душі, пише Галицький кореспондент.

Хоч мільйон – не продам

«Всім добра-здоров’ячка» – так починає кожне своє відео 56-річний майстер Іван Деренько з Богородчанщини. Його сторінки в соцмережах мають сотні тисяч підписників, відео набирають шалених переглядів і коментарів. Уже пів року мало не вся Україна спостерігає за косулями, яких прихистив майстер. Когось, як він розповідає, урятував від загибелі і власноруч вигодував молоком з пляшечки, інших привезли люди, бо не знали куди подіти загублену дику тварину.

«Декотрі хейтери пишуть, що я то роблю заради хайпу в інтернеті, – сміється чоловік. – Дурня. Я не бідний чоловік, і не багатий, але для доброї статистики в соцмережах міг би собі купити кілька диких звірів. Розумієте, я виріс у хаті під лісом. Тому ще з дитинства люблю ліс і все, що там живе».   

А якось зателефонував незнайомець з тим, аби купити всіх косуль Деренька. Чоловік не зважав на відмову і вперто наполягав, пропонував 50 тисяч. Уточнив, що йдеться про долари. «Та хоч мільйон – не продам. Вони мені, як діти», – трохи розізлився майстер.

Аж тоді чоловік не стримався і почав реготати: «Ну, тоді вам доведеться забрати до себе моїх внуків. Бо нема такого дня, щоб вони засинали і прокидалися без ваших відео з косулями. Дітям ні мультиків не треба, ні казок – лиш дати дивитися Цьомку і решту лісових козеняток».

Іван Деренько вже має трохи досвіду в блогерстві. Багато років виготовляє різні практичні вироби з металу, дерева та каменю, які розкуповують навіть за межами України. Як майструє – теж показує в соцмережах. Разом з сином відкрили інтернет-магазин «Майстри Деренько». А багатофункціональні саперні лопатки, які майстри виготовляють для воїнів, настільки якісні, що часом навіть кращі за натівські. Від початку повномасштабного вторгнення понад три тисячі таких лопаток безкоштовно віддали на передову, а на благодійних аукціонах вторгували біля мільйона гривень.

«Мої козочки»

Першою стала Цьомка. Косуля, яка дуже любить пестощі і поцілунки. Майстер знайшов її влітку ще дитинчам у траві. Пішов у ліс по гриби, а вернувся з косулею на руках. Каже, що врятував від бродячих собак, які збиваються у зграї і живляться молодою звіриною у лісі. Пан Іван забрав додому і почав вигодовувати молоком з пляшечки. 

«За все життя мав повно випадків, коли в лісі знаходив малих косуль, але ніколи не забирав, бо того не треба робити, – розповідає чоловік. – Мама-косуля не покидає дитинча. І я постійно всім повторюю, аби не забирали додому лісових тварин. Це неправильно. Люди побавляться, а далі що? Не знають куди подіти. Але того разу була реальна небезпека – пси його би точно роздерли. Може, й маму роздерли. Бо ми чекали майже весь день на тому місці. Вона не з’явилася. Так косуля рятує власних дітей – відводить хижака на себе. Я не міг покинути малятко».

Другою була Мавка. Вона – з гір. Три дні сновигала у селі. Люди пошкодували – привезли до пана Івана. Потім була Барбара з Маняви і Бембі з Лисця.

А п’ята косуля – Бейбі – приїхала аж з Вінниці. Маленька тварина прибилася до приватного господарства, начальство наказало позбутися, бо псує саджанці. Одна з працівниць перейнялася долею косулі і взялася прилаштувати. Бейбі встигла побувати аж у двох притулках, але щоразу жінка її забирала. Через погані умови. Зрештою сама привезла косулю аж на Прикарпаття до Дереньків. 

«Мої козочки» – так ласкаво їх називає пан Іван. Як тільки чоловік заходить до вольєру, одразу мчать ластитися, стрибають. А якщо, буває, майстер дуже зайнятий і не навідується весь день, то тваринки ображаються – відвертають мордочки.

Харчування косуль обходиться приблизно три тисячі гривень щомісяця. Кожного дня має бути кукурудза, овес, ячмінь, буряк, морква, трохи зелені чи сіна. Біля годівниці завжди є шмат солі.

Майстер розповідає, що утримує тварин виключно зі своєї кишені. Каже, люди з соцмереж постійно хочуть допомогти грошима, але він щодо цього дуже принциповий:

«Якби я зараз написав у Фейсбуці, що потребую на огорожу для реабілітаційного центру, то повірте – за день вже би назбирав мільйон. Але я не хочу. Якщо хтось має відгук у серці помогти, то нехай підтримає хлопців на передовій. У країні війна – туди треба все давати. А на своїх косуль я сам зароблю».

Не бізнес-проєкт

Як тільки Деренько прихистив перших косуль, мав трохи неприємностей. Зоолог зі столиці написав скаргу, приїхали місцеві екологи, склали на пана Івана протокол і подали до суду – через те, що вилучив тварину з дикої природи. Але чоловік виконав вимоги природозахисників і облаштував біля лісу, неподалік від своєї хати, великий вольєр – близько 800 метрів квадратних. Там косулі живуть в умовах, максимально наближених до природних.

Тепер майстер задумав облаштувати реабілітаційний центр для косуль. До Деренька часто звертаються люди з різних регіонів, які просять забрати косулю, яка з різних причин вже не зможе жити в дикій природі.

“Дехто від безвиході таки відпускає назад у ліс, але тварина вже звикла – вертається назад, або вештається близько до людей – зрештою натрапляє на голодних псів чи браконьєрів, – каже Деренько. – Саме тому наголошую, що не можна просто, як іграшку, забирати собі лісових тварин”.

Майже гектар землі майстер уже взяв в оренду, біля лісу. Одразу біля теперішнього вольєра. В майбутньому хоче розширити і цю територію.

Робота вже кипить. Наразі встановлює огорожу. Триметровий паркан. На пів метра в рів покладена сітка – щоб собаки не змогли підкопати і пробратися на територію. Стовпці помальовані червоною фарбою – аби відлякувати хижаків з лісу.

За відвідування реабілітаційного центру Деренько не планує брати гроші. Недавно телефонував бізнесмен, пропонував частину грошей для облаштування території, але натомість хотів відсоток у майбутньому. Пан Іван відмовився, бо не вважає це бізнес-проєктом. То справа для душі.

Набутися з тваринами

Косулі не люблять різких рухів, шуму і підвищеного голосу, хочуть спокою і ласки. А ще білих грибів, сушених яблук, жолудів і листя ожини – їхні найліпші ласощі.

Це тварини з гонором. Гладити треба тільки, якщо косуля сама підійде. Ініціатива – за нею. А доти – лише чекати, не галасувати і завойовувати довіру.

«Посидиш біля них трохи, погладиш, нагодуєш – і в голові все стає по місцях, гризоти зникають», – каже пан Іван.

Нерідко до Дереньків угості приїжджають воїни, буває навіть перед самим виїздом у зону бойових дій – аби трохи побути біля косуль. Категорично не хочуть зніматися для відео чи фотографуватися. Просто набутися з тваринками. Їх то дуже заспокоює.

«Хлопці, що ви відчуваєте, коли гладите моїх косуль?» – щоразу питає Деренько. – «То неможливо словами пояснити».

Наталя МОСТОВА