Найбільше вміння письменника – написати так, щоб з кожним новим знайомством, читач знаходив нові глибини твору.

І це точно про нашу ювілярку Марію Матіос. Її книжка “Солодка Даруся” свого часу стала сенсацією. Це побутово-психологічний роман в якому розкриваються переживання простої людини, тут є персонажі в яких пізнаєш себе, та думки, які з тобою постійно. Твір – трагедія однієї жінки, однієї родини відкрив цілу низку соціальних проблем. Книга пробудила питання, які замовчувались або воліли не згадувати.

Одним твором письменниця назавжди закарбувала себе серед плеяди “класиків” українських діячів.

Марія Матіос – майстриня слова. І це без перебільшення. Як швидко ви прочитаєте історичний роман з геополітикою, політикою, простим життям, який складається з більше ніж 900 сторінок? 

Хтось вже подумав: “Та ні дякую, не потрібно. Це занадто довго”. Але дозвольте вас здивувати – ви проковтнете цю книжку за декілька днів. Тому що мова йде про фундаментальну працю “Букова земля”, у якій описується історія 5 родин протягом 225 років. Твір написаний живою природною мовою, попри складність подій та тем читається легко. Про цю книжку можна сказати багато. Вона лякає розміром і  зачаровує мовою. Тому що починаєш її читати і відірватися неможливо, особливо тим, хто впізнає свій край, людей та говірку.

Навіть, якщо ви не причетні до Буковини все одно прочитайте книгу, вам відкриється душа цього регіону.

Останнім здобутком Марії Матіос є книга “Мами”. Психологічний роман, який занурить нас в жахи реальності жінок, які втратили своїх дітей. Неперевершена робота письменниці, яка дуже потрібна не лише літературі, а й читачам, щоб на краплину осягнути біль втрати. На жаль Марія Матіос не просто чула історії жінок, вона сама пройшла цих шляхом.

Творчість Марії Матіос загалом направлена на розповідь життєвих історій, трагічних та дотепних, важливих та звичайних, дивних та складних. І кожна оповідка стає частиною суцільного полотна – життя українців. Персонажі настільки колоритні, що в деяких легко пізнати сусіда чи навіть свого діда. Твори письменниці – скарб нашого народу, адже змальовують його життя, мову та традиції, пояснюють що і чому відбувалось, і чому кожен з нас став тим ким ми є.

Цитати письменників – це вижимки мудрості, дотепності та майстерності, але нижче я хочу додати кілька фраз з творчості Марії Матіос, що покажуть не лише її стиль, й розуміння душі та менталітету свого народу. Вона пише складні твори, які легко читаються. І представлені уривки нижче допоможуть поринути у світ книг Марії Матіос, осягнути їх важливість. Сьогодні їй виповнюється 65.

Життя і війна тривали одночасно, водночас залежні і незалежні одне від одного.

“Солодка Даруся”

Ні—ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти…

“Солодка Даруся”

А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити. Слова можуть робити шкоду.

“Солодка Даруся”

Люди такі – брехати вміють ліпше, ніж правду казати.

“Солодка Даруся”

Ви думаєте, що я не сповна розуму, а я лиш не сповна щастя.

“Солодка Даруся”

Але це таки правда, що нікому так не є погано, як нашим ворогам, коли нам добре.

“Солодка Даруся”

Люди добрі… Як добре, що іноді в житті трапляються миті, про які не знає жодна душа, окрім тої, що своїми руками творить ту мить!

“Солодка Даруся”

Даруся дуже добре дотепер пам’ятає, як тато згодом пояснював їй, що не кожна людина є такою, як про неї кажуть позаочі.

“Солодка Даруся”

“…Мабуть, навіки завойованих жінок, як і навіки завойованих територій, і справді немає”.

“Щоденник страченої”

Цікаво, людство засвоїло так багато знань, зробило винаходи, вивчило так багато слів, довчає Всесвіт – а не знає елементарних речей: не знає процесу розлюблення одною людиною іншої.

“Щоденник страченої”

Чоловік – короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою.

“Щоденник страченої”

Не виходіть із віри з тими китайськими рушниками та турецькими хустками. Людям і так тепер сутужно, ні, щоби потому ще обговорювали, що фамілія гонорилася на похороні. Смерть — то не показ і не весілля. Лише на весіллі люди одне перед одним гоноряться. А смерть — не гонор. То лише друге життя. І перейти в нього треба без гонору, але й не так, щоби на збитки. Смерть сердити не можна.

“Нація”

А як умру в теплу годину, то холодець не будете варити, бо стануть драглі. Хто ті драглі буде їсти? Лише переведете працю. А оселедцю й завиванців з горіхами й повидлом давайте також багато. Оселедець тепер дорогий, то не кожний купить, а на похороні таки попробує за Юстинину душу. І щоби хреню накопали та цвіклі зробили. Домашні цвіклі — то таки домашні. А хреню накопаєте в городі під Іванцевим. Там хреню більше, як барабуль, родить.

“Нація”

Здивований безивром людського зла-гріха, навіть Бог подеколи вражено зупиняється серед небес, щоби прискіпливіше роздивитися уже, здавалося б, усе відоме йому зло у кожному прояві і в кожній його деталі, а роздивившись – схвально чи осудливо кивнути мудрою головою і вмить підправити в небесній Книзі Буття зигзаги доль мільярдів своїх земних підопічних.

“Букова земля”

Люди, як правило, мають від мене такий великий простір для маневрів зі своїм життям, що іноді навіть мені лячно від їхньої безвідповідальності, відваги чи нахабства.

“Букова земля”

Може, на зорі започаткування світу Бог і справді мав намір виокремити на всій землі особливий куточок – і тому створив густонаселений  живою природою справжній рай, в надії, що навіть Його безсмертна душа таки коли-не-коли, а все ж відпрошуватиметься усамітнюватися і перепочивати від безконечних своїх робіт.

“Букова земля”

Я ж казав, будь-яка смерть – це виховання живих. І виховання повинно бути безперервним.

“Букова земля”

Усе, що від Сірука у мене лишилося, – моя бесіда, моя мова. Як шкіра, завжди була при мені. Донька її встидалася. А я так і жила з нею, як сліпий із костуром. 

І мовчала. Усе життя і мовчала. Робила – жили часом мені вривалися. Жалітися не було кому. Роби і мовчи. І бійся.

“Букова земля”

Люди чекають, що Україна почне чути саму себе з різних боків. І цей процес “зшивання” під силу лише митцям, – тим, хто володіє єдиною і бездоганною зброєю – словом.

“Україна молода, 2013”

Я як письменник хочу вчити людей любити, а не ненавидіти. Я хочу, щоб люди були людянішими…

“Україна молода, 2013”

 

 

Галина Чулей