Коли ви востаннє дивилися на небо? А на землю? А на гори? А так, щоб усе це бачити одночасно?

            Іноді думаю, що нам дуже пощастило, що у нас є мистецтво, яке може легко спинити прекрасну мить і дати можливість споглядати водночас небо та землю, торкатися одночасно весни та літа, мандрувати поміж засніженими горами і не боятися заблукати або змерзнути. Саме таку оптику пропонує Музей мистецтв Прикарпаття, експонуючи виставку Федора Майка, приурочену 85-річчю з дня його народження.

            Пейзажі, портрети, натюрморти, побутові картини немов діахронний зріз малярства цього автора. В одному з інтерв’ю художник зізнався: «Мені не імпонують всі новації у мистецтві. Я залишаюсь вірним реальності». Вірним реальності у сучасному світі бути важко, як і не перетнути межу там, де завершується малювання реальності і починається її фотографування. Федорові Майку це вдається. Не копіювати, а зображати та виражати, оживляючи кольори на полотні, ловлячи сонце та тіні, защораз інші. Застиглий час між берегами ріки, у цвіті дерев, в осінньому листі, на кінчиках гір чи у вербових котиках. Його «Шутка» по-особливому запам’ятовується: серед імли та оголеності дерев такі раптові та несподівані вербові котики, теплі та невагомі, немов сама весна. 

            Важливе місце у малярстві Федора Майка займають портрети, серед яких переважають поясні та у весь зріст, а люди зображені серед улюблених речей або за своїми улюбленими справами. Художник не прагне вразити несподіваним композиційним вирішенням, не хоче здивувати несподіваними інтер’єрами чи надміром деталей. Бо ж є його ота вірність реальності, яка звільняє від питань про те, що хотів сказати художник. Ти дивишся, як він це сказав, вивчаючи спокій на обличчях, рівність поглядів, чіткість ліній та яскравість кольорів. Як-от на картині «Весна», яка про тиху урочистість і про те, як квіти скромно відступають в тінь перед по-дорослому серйозною русявою дівчинкою.

Від побутових портретів іде особливе тепло, можливо, тому, що на них дорогі чи особливі люди, а можливо, тому, що тепло – це те, що є чи не в кожній його роботі, де грітися можна навіть біля холодних верхівок гір та під зимовим ранковим сонцем. 

            Натюрморти Майка – ще одна, інша історія, де завмирає не час, а тиша – поміж сторінок книг, у глечиках чи пелюстках квітів. Здається, якщо торкнешся полотна, то відчуєш її на дотик, але не торкаєшся, бо вона крихка і може розлетітися від необережного дотику.

Пластична чіткість та чітка пластика – це про Федора Майка, який намагається впорядкувати розхристаний та хаотичний світ у свій спосіб. І йому це вдається. І ти стоїш та дивишся на цвітіння його дерев, очі на портретах, в яких немає тривоги та страху, тишу та спокій, яких так бракує зараз, і думаєш: хай хоч на полотнах буде так, як воно і має бути у затінку кольорів посеред тепла і тиші.