Мені у двері постійно вкладають записки з погрозами. Нещодавно хотіли вимкнути електрику. Тепер газ. Я розумію, що такі речі рано чи пізно треба застосовувати щодо злісних неплатників, серед яких, як відомо, є навіть керівники комунальної сфери,  але мене звинувачують за іншою статтею. Їх обурює, що мене немає вдома. Вони приходять, щоб перевірити якісь там прилади, а мене нема.

Пригадую, як розлючена інспекторка з обленерго кричала у слухавку, що таких злих і брехливих людей, як я, вона ще не зустрічала. Це після того, як я знайшла у дверях папірець, весь зміст якого передано у його назві  «Попередження про припинення електроенергії за недопуск до приладу обліку». Так я дізналася, що я їх не допускаю. Зателефонувала за вказаним номером і щиро пояснила, що я журналіст, у мене ненормований робочий день, і якби хтось справді приходив тоді, коли я була вдома, то я неодмінно пустила б. От тут і почалося. Виявилося, що до мене просто пороги оббивають, так хочуть зняти показник лічильника, а я злісно не відчиняю двері, ще й брешу, що ніхто до мене не приходив. Ну так, не відчиняю. Бо мене нема.

Даю інспекторці номер свого мобільного – щоб ми могли узгодити зручний для нас обох час для зняття показників лічильника. Здається, все просто. Їй залишається подзвонити і узгодити. Дзвінок лунає за тиждень. Я в Ужгороді. А вона кричить, щоб я відкрила двері, бо вона вже десять хвилин у них гримає. Я їй щось про узгодження, що буду у місті через тиждень, а вона – що я знову «брешу і не допускаю до приладів». «Тепер вже вам точно відключать!» – радісно сичить поборниця справедливості. Відключать? У мене переплата. І вдома мене часто немає якраз тому, що я працюю. Зокрема, й для того, щоб оплатити ці всі комунальні рахунки. Чого вона так радіє, ця інспекторка, з якою ми разом належимо до бідного класу? Що за справедливість так самовіддано відстоює ця поборниця?

Я не можу пробачити їй тої жовчі, яку вона вилила на мою маму. Цей абсурд із «недопусканням» треба було якось припинити. Я попросила маму прийти того ж вечора і відчинити двері цій інспекторці, поки я в Ужгороді. Вони із нею якось розминулись. Мама півгодини пробула вдома, а та чогось прочекала весь час перед будинком, не додумавшись постукати у двері. Тепер брехали ми обоє, бо мама також казала, що чекала, але нікого не було. Ми стали «брехливою сімейкою», моя мама, яка ніколи не говорить неправди, дістала по повній програмі, як «підла й брехлива жінка». Та інспекторка довела маму до сліз. Кафка би також плакав.

Історія скінчилась тим, що прийшла інша інспекторка і врешті застала мене вдома,  перевірила лічильник, повідомивши, що у мене таки переплата. І ось тепер знову записка – у будинку перевіряли вентиляцію і димоходи, а мене не було. Мені відключать газ у разі непроведення перевірки – це все, що можна було зрозуміти з тієї записки. Жодних тобі людських пояснень, що робити, чи прохань. Є номер телефону, але чому немає банального «зателефонуйте, будь ласка», «повідомте» чи чогось такого? На весь цей комунальний лексикон, складений із наказів і погроз, не впливає ні зміна влади, ні державного устрою. Можливо, ці всі папірці пише під копірку якась жеківська секретарка-грім-баба, яку як старий цінний кадр там тримають ще з 70-их? Добре, що це тоталітарне спілкування все ж українською мовою. Пора починати говорити до людей людською.

Наталка ГОЛОМІДОВА