“Я би хотів, щоб книжки, які я пишу, були книжками про минуле. Щоби те, що відбувалося в Україні у 30-ті, 40-ві чи 70-ті роки, надалі більше не повторювалося і не мало аналогій в сучасності”, – зауважив історик Володимир В’ятрович на презентації другої частини своєї книги “Історія з грифом „Секретно“, що відбувалась у Києві під час Книжкового арсеналу. Попрацювавши із засекреченими архівами КГБ, В’ятрович пропонує другу порцію історій про героїв, зрадників та тих, кого режим намагався виставити зрадником – більшість із цих історій про УПА. Дослідник визвольного руху констатував, що події, які зараз відбуваються в Україні, – це провал у минуле. Можливо, нас ще чекає нова партизанка?

За кілька днів до презентації своєї книги Володимир В’ятрович був активним учасником журналістського мітингу проти прийняття закону про наклеп. У своєму виступі під час акції протесту історик наголошував, що такий закон існував в СРСР, і він в подальшому призвів до періоду „Розстріляного відродження“. „Насправді те, що зараз відбувається, – це провал у минуле. Ми втрачаємо час і втрачаємо можливості, і все глибше й глибше провалюємося у минуле“, – каже В’ятрович. Розповідає актуальний жарт: „Сталін – як гугл. Ти йому слово – він тобі ссилку“.

„Ми через це все пройшли. Саме за наклеп на радянську владу було розстріляно цілу генерацію митців. За наклеп у таборі помер Василь Стус і сидів у тюрмі В’ячеслав Чорновіл. Українці повинні розуміти, як багато їм коштувала свобода слова. Ми повинні розуміти, що з обмеження свободи слова все тільки починається. Заборона критикувати владу – це лише початок шляху, який закінчується тоталітаризмом. Я дуже радий, що спільними зусиллями цю атаку вдалося відбити, і не погоджуюся з тими, хто вважає, що нічого страшного не сталося і влада не збиралася запроваджувати закон. Збиралася. Ці товариші при владі пробують нас на зуб – пройде чи не пройде. Очікувати, що це якісь розумні маневри, які мають показати, що Янукович поважає свободу слова, не варто. При владі бандити, які пробують пропихнути максимум. Зараз від організованості суспільства залежить, чи зможуть українці захистити себе. Я би справді дуже хотів, щоб книжки, які я пишу, були книжками про минуле і ті сумні для українців події ніколи не повторювалися“, – розповів Володимир В’ятрович на презентації власної книги. 

Історія виходить в люди

За розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ та публіцистичну працю „Історія з грифом „Секретно“. Володимир В’ятрович отримав премію імені Василя Стуса-2012. Це була перша спроба історика писати у науково-популярному жанрі. Зрадити академічну науку В’ятровича спровокувала резонансність науково-популярної літератури у Польщі та Росії, де, на відміну від України, полиці просто завалені книжками цього жанру. „Музей Другої світової війни у Польщі у 2010 році провів дослідження, що формує історичні уявлення суспільства. Так от, наукові дослідження у вигляді історичних матеріалів та документів формують уявлення менше 10% людей. Науково-популярна література – понад 30%, і понад 40% – мас-медіа, які часто опираються на науково-популярну літературу. Тому така література – потужний інструмент для відновлення національної пам’яті і формування історичних уявлень суспільства, який, на жаль, був занедбаний впродовж багатьох років в Україні і щойно зараз починає відроджуватися“, – пояснює історик.

У вересні 2010 року на сайті ТСН він започаткував рубрику „Історія з грифом „Секретно“. Слово „секретно“ навмисне не перекладається у пам’ять про тоталітарну епоху, яка минула. Володимир В’ятрович наголошує, що грифи „секретно“ не означають, що ці документи не можуть бути доступними – навпаки, саме під цими грифами ховають від українців найцікавішу і найціннішу інформацію. Власне, найцікавіші і найцінніші документи з архівів стали основою для книжок „Історія з грифом “секретно“ та „Історія з грифом „Секретно”. Нові сюжети“, у які загалом увійшло 66 нарисів. Ці книги –  своєрідна історія України 1918-1991 років крізь призму документів КГБ. „Дуже багато моментів в історії проявилися для мене під іншим світлом, – каже дослідник. Стало зрозуміло, що дуже багато речей у загальних історичних дискусіях зовсім не відповідають істині. Стали видними спроби маніпуляцій чи фальсифікацій історичною інформацією“.

Останній командир, який не зрадив

Одним із визначних українців, який постраждав від спроб сфальсифікувати історію, був член проводу ОУН, командир УПА-Південь Василь Кук. Питання, яке Василь Кук найчастіше чув у своєму житті після прийняття незалежності України, – „А чому тебе не вбили?“ Таким чином робилися спроби натякнути на якісь приховані моменти в історії, які, вочевидь, мали підтвердити, що ця людина зрадила своїх колег-повстанців.

„Я мав можливість попрацювати з матеріалами, які стосувалися безпосередньо Василя Кука, і побачити, що відбувалося з ним після його ув’язнення у травні 1954 року. В  архіві є надзвичайно сильна записка керівника КГБ 1970-го року, яка розповідає про Василя Кука. Там є тези, які розбивають будь-які звинувачення у зраді. Там йдеться про те, що „Василь Кук залишається нашим ідейним ворогом“. Василь Кук продовжує контактувати з „буржуазно-націоналістичними елементами“, – дисидентами Оксаною Бачкур, Василем Стусом та іншими. Є зізнання самого керівника КГБ України, що „перевиховати Василя Кука нам не вдалося і він залишається нашим ідейним ворогом“. Це історія про людину, яка до кінця своїх днів залишалася героєм, але яку намагалися представити зрадником.

 

Перша леді Підпілля – Наталія Шухевич

Наталію Шухевич поховали  у Львові у 2001 році. Ховали у тихій сімейній атмосфері, без жодних державних почестей, зовсім не так, як годилося б ховати першу леді Підпілля.

Дружина Юрія Шухевича пройшла через арешти гестапо та НКВД, через війну, у неї забрали двох її дітей, яких спочатку запроторили у дитячі будинки, а потім у тюрму. Володимир В’ятрович розповідає у книзі цікавий сюжет про те, як НКВД влаштувало для Наталії Шухевич так звану „бочку“. Її влаштували тому, що НКВД намагалося витягнути з неї інформацію про її чоловіка, але їм це ніяк не вдавалося. Наталія Шухевич уперто мовчала. Тоді влаштували „бочку“: на шляху з Рівного, де її допитували, до Львова раптом зламався автомобіль, у якому її везли. Енкаведисти чекали на ремонт авто, і хтось підходив, цікавився, куди вони їдуть і чи можна їх підкинути – таким чином було зімітовано певну цікавість, що Наталю Шухевич кудись везуть.

Дорогою через ліс на них напала повстанська боївка, яка вбила всіх енкаведистів і визволила Наталію Шухевич. Очевидно, що боївка була фальшивою – це були переодягнені енкаведисти. В документах описувалося, як це все інсценізувалося, як розливали курячу кров тощо. Після цього Наталю Шухевич забрали в криївку, де нібито Служба безпеки ОУН мала її допитати, хто вона така і що може розповісти про свого чоловіка. Як стало зрозуміло самим чекістам, Наталя Шухевич дуже швидко розкусила, з ким вона перебуває у криївці, і жодної інформації їм не надала. Тоді була розіграна ще одна сцена – її знову відбили енкаведисти і вона знову потрапила у полон.

Подальше її життя склалося ще більш драматично. Наталія Шухевич – інтелігентна дівчина, яка виховувалась у сім’ї священика, навчалася у гімназії і виростала в атмосфері високої культури та достатку. Коли вона повернулася із заслання у кінці 50-х років до Львова, нікого з її родини у рідному місті не було. Всі були вивезені. Їй не було куди піти. Вона ночувала на вулиці. Через кілька тижнів таких блукань Львовом її прихистив католицький священик Львівської катедри, який відчиняв двері церкви, щоб вона могла заночувати десь у коридорчику. Там вона жила кілька років, перш ніж вийшов на волю з ув’язнення її син Юрій Шухевич, який зміг її прихистити і захистити. „Часом, героїзуючи цих людей, ми позбавляємо їх звичайних людських емоцій. А мова йде про людину з інтелігентної родини, яка на старості літ змушена була пройти через бомжування і абсолютну безнадію, – зауважує Володимир В’ятрович. –  Такі моменти якнайкраще показують властивість цих людей. Вони не лише готові були жертвувати своїм життя, але й долали такі надзвичайні побутові труднощі і не зламалися“.

 

А чи готові сучасні українці повторити бодай частину подвигів своїх предків, щоби не повторити помилки історії?

 

Наталка ГОЛОМІДОВА

 

 

Довідка:

Володимир В’ятрович – кандидат історичних наук, дослідник історії українського визвольного руху. У 2008-2010 роках на посаді директора Галузевого державного архіву СБУ провів розсекречення раніше таємних архівів КГБ та організував відкритий доступ до них.

Очолює вчену раду Центру досліджень визвольного руху.