Раз на два тижні протягом кількох годин діти загиблих бійців бавляться в настільні ігри з військовими ветеранами, а мами дітлахів у цей час спілкуються в колі підтримки під супроводом психолога. Такі зустрічі допомагають усім: ветеранам – бути корисними, дітям – отримати трохи уваги від тих, хто так схожий на тата, їхнім мамам – вивільнити емоції і переживання, пише Галицький кореспондент. 

Їх нема кому відвести на риболовлю

«Я Матвій, мені 6 років, люблю гратися»… «Я Марічка, люблю щось робити з мамою»… «Я Максим, мені 10, я ще не знаю що люблю»… «Я Дарина, 11 років, пишу вірші»… «Я Лія, ми з мамою приїхали з Херсону»… «Я Юля, мені 14 років, люблю малювати»… «Я Надія, мені 15. Це моя мама, вона – дружина героя»… 

Так починається коротке знайомство в колі ветеранів і дітей загиблих бійців з мамами.

«Віталій, родом з півдня України, служив в АТО, потім був Ірпінь, а в Бахмуті батарейки сіли»… «Михайло. 8 березня 2022 року зробив дружині «подарунок» і пішов добровольцем. Мав кульове поранення. Куля – дуже маленька, але стільки біди може наробити. Мав сім операцій. Дякую лікарям»… «Антон. Чинний військовий. Прийшов подивитися, як це все відбуватиметься»… «Анатолій. Служив з 2017 по 2024 рік. Отримав кілька поранень»…

«Я Оксана. Мій чоловік загинув, коли їхав з передової у відпустку додому. В ДТП»… «Юля. Вперше тут. Дякую, що запросили»… «Ілона. З Херсона. Мені подобаються чоловічі заняття. Хочу сісти за кермо вантажівки»… «Катерина. Мій герой загинув у червні 2023 року. Осколкове в голову на Бахмутському напрямку. Боровся за життя п’ять днів»…

31 січня у «Ветеранському просторі» Ветеран ПРО» відбулася вже третя подія в рамках проєкту «Зустріч з татовим побратимом». Ідея належить директорці простору, засновниці ГО “Дружини Янголів” Любові Василів. 

«Для наших діток дуже важливо спілкуватися з чоловіками. Я знаю це на прикладі своїх синів…» – починає зустріч у колі Любов Василів, але запинається на цих словах, очі заблистіли від сліз, адже й сама пережила втрату чоловіка на війні. Вона швидко опановує емоції і говорить далі: «Для них дуже важливо особисто бачити героїв, які їх захищали. Які, можливо, воювали пліч-о-пліч з їхніми татками». 

Раптом один із ветеранів, кульгаючи і опустивши голову, виходить із зали. Вочевидь, стало надто складно від спогадів. Він так і не повернувся в коло.

«Ми плануємо постійно проводити такі зустрічі і залучати ветеранів з різних громад області, – продовжує Любов Василів. – А влітку хочемо зробити велику зустріч, куди ви зможете прийти зі своїми родинами, і наші дітки прийдуть. Вони дуже мріють про риболовлю, але їх нема кому відвести».

Герої – бо схожі на тата

Психотерапевт Володимир Кушнірюк пояснює, що в колаборації ветеранів і дітей загиблих воїнів є свій сенс. Тато, якого більше нема і якого так бракує, теж був військовим. Тато виконував таку саму місію, як і ці ветерани. Для дитини дуже потрібно бачити цю проекцію. В ігровій формі комунікації з військовими діти відчувають сильну чоловічу підтримку, яка певною мірою нагадує про батьківську. В такій атмосфері вони стають більш розкуті і навіть заводять друзів серед ветеранів.

Саме лише рукостискання з дядьком у військовим формі діти сприймають як щось надзвичайно цінне. Для них всі вони – герої, адже схожі на тата. Діти так і кажуть: «Ми хочемо грати в ігри зі справжніми героями».

У свою чергу військові теж дуже хочуть підтримати сім’ї, які пережили втрату на війні. Це також і про відчуття власної важливої ролі у цивільному житті, саме у такий спосіб побути помічним для побратимів, яких уже нема.

Психологиня Марія Яремчук додає, що після звільнення зі служби ветерани часто почувають деяку невпевненість, адже вони звикли бути важливими і виконувати вагомі для країни завдання.

«Саме лише спілкування з цими дітьми допомагає ветеранам почуватися дуже потрібними, надихає їх рухатися далі, – каже психологиня. – А мами бачать, як сяють очі в їхніх дітей після таких зустрічей, як малеча тулилася до військових, з яким натхненням говорили з ними про все на світі». 

Керівниця простору розповідає, що минулого разу приходив ветеран, який активно займається спортом, кілька разів на тиждень возить свого сина на заняття з боксу. Він запропонував мамам заодно підвозити і привозити їхніх дітей, які мають бажання відвідувати спортзал.

Також на одну із зустрічей прийшла мама з хлопчиком, яка, лише переступивши поріг, одразу попередила: «До мене будь ласка ніхто не підходьте. Я не хочу спілкування». Вона сіла осторонь від усіх. Та коли під час кола знайомства її син почав емоційно розповідати про тата, що він – герой, але більше не вернеться, жінка раптово зайшла до зали і приєдналася до кола. А далі найпершою увійшла до кімнати, де психолог мав працювати з матерями, і змогла поділитися всім, що тяжіло на серці.

«Це була дуже потужна трансформація, – додає Любов Василів. – Взагалі вже не одна жінка, яка приходила на ці зустрічі, потім зважувалася нарешті звернутися до психолога».

Про війну не говорять

Військові Андрій і Анатолій прийшли на «Зустріч з татковим побратимом» уже втретє. Кажуть, важливо показувати сім’ям полеглих воїнів, що про них не забувають. Тим паче бавлячись із їхніми дітьми, бачать, за що воюють. Під час такої комунікації ще й часто стає помітно, як дітям хочеться чоловічої уваги і спілкування.

«Навіть по своїх дітях помічаю, як їм бракує тата, наскільки їм замало того часу, коли я вдома у відпустках, – ділиться військовий. – Загалом у кожної дитини це по-різному може проявлятися. Наприклад, хлопчик починає брати на себе роль глави сім’ї. Також часто може бути якась агресія чи навіть образа на маму «за те, що відпустила тата на війну» – так вони собі це трактують іноді». 

Військові додають, що під час зустрічей намагаються не говорити з дітьми про війну – вони й так багато вже самі знають.

Ветеран Віталій Крючков каже, що ще рік тому він би точно не прийшов у цю залу з такою великою кількістю людей.

«На війні звик, що це небезпечно – самі розумієте», – усміхається він.

Зараз почувається трохи по-іншому, тому нині тут. Сподівається, можливо, вдасться надати трохи психологічної підтримки тому, хто потребуватиме.

«Часом ветерани почувають якусь провину, тому трохи губляться і не знають що казати сім’ї, яка пережила втрату на війні, – каже керівниця ветеранського простору. – Ми захотіли зрушити ці кордони. Аби хлопці розуміли, що в нас до них немає жодних претензій. Наших чоловіків убив російський окупант”.

«Зустріч з татковим побратимом» проходить раз на два тижні у «Ветеранському просторі» Ветеран ПРО». Долучитися запрошують всіх охочих ветеранів і дітей полеглих героїв з матерями. Реєстрація за номером телефону 0986671200.

Ветеранський простір планує також робити різні заходи і в громадах області. Окрім цього, надаватимуть юридичні консультації та психологічну підтримку. Проєкти, які організовує «Ветеран ПРО», і сам простір наразі фінансують закордонні партнери. Зарплати працівникам забезпечують з обласного бюджету.

Наталя МОСТОВА