Днями

ВОЛЕЙБОЛ

Знайома розповіла.

У літаку з Москви до Тель-Авіва спілкувалася з пасажиром, уродженцем Якутії. Поцікавилася метою поїздки. Виявилося, група з шести чоловік летить до Ізраїлю на відпочинок:

– Ми всі спортсмени, граємо у пляжний волейбол, – продовжував розповідати пасажир.

– Пляжний волейбол? – здивовано перепитала я.

– Так!

– Напевно, популярний вид спорту в Якутії?

– Так, ми вже давно граємо, і у нас дуже серйозна команда.

Мій здивований погляд викликав у якутця якісь підозри, і він про всяк випадок вирішив уточнити:

– А в Ізраїлі пляжі є?

 

Якось

РЕКЛАМА

У київському метро. Вагон увесь розмальований рекламою і обклеєний листівками. Одна листівка привернула увагу. У верхній частині – фотографія часів ВВВ. На полі стоїть розбитий вдрузки Т-5 (танк “Тигр”): вежа вивернута, стовбур опущений, гусениці сповзли (судячи з усього, вибухнула частина боєкомплекту). Поблизу лежить мертвий фашист, і дуже далеко, на задньому фоні, стоїть наш “Звіробій” (ІСУ-152). Власне, наш “Тигра” і замочив. Нижня частина листівки – вгору черевом лежить здохлий колорадський жук. І напис у центрі “Він теж хотів нашої картоплі”.

 

Колись

СПИСОК

Йдучи на роботу, дружина мого друга залишила йому записку, що треба купити в продуктовому магазині. А оскільки той звечора добряче набрався, то розписала все детально, щоб уникнути помилок і непорозумінь. Список виглядав так:

1. Курка або куряче стегенце

2. Хліб

3. Картопля

4. Морква

5. Сметана

6. Молоко

Увечері, прийшовши з роботи, дружина побачила, що чоловік вже добряче похмелився. На запитання: «Ти все купив, що я просила?!» він насилу відірвав голову від подушки і, заплітаючи язиком, сказав: «Все, як було в списку… Там, в торбині, на кухні…» І знову повалився на подушку. Уявіть собі обличчя дружини, коли вона, відкривши торбину, побачила: одне стегенце, дві булки хліба, три картоплини, чотири морквини, п’ять банок сметани і шість пакетів молока. З того дня вона присягнулася більше списків чоловікові не складати.

 

І взагалі…

Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепившись за рештки свого човна, прибився до маленького безлюдного острівця. Острівець той майже повністю був вкритий непривітними гострими скелями. Чоловік став ревно просити Бога, аби той його порятував. Кожного дня він видивлявся, чи десь звідти, з-за горизонту, не йде допомога, проте ніхто з нею не поспішав.
Так минуло кілька днів, і чоловік почав потроху облаштовуватися. Доклавши чимало зусиль, виготовив знаряддя для обробітку землі, а також для полювання. У поті чола він розклав вогнище, збудував курінь і сховок на випадок бурі. Так спливали місяці. Бідолаха невпинно молився, проте жодне судно не з’являлося на видноколі. Одного дня вітер несподівано роздмухав вогнище і полум’я підпалило курінь. В одну мить усе спалахнуло. У небо піднялись хмари густого диму. Багатомісячна праця обернулася у невеличку купку попелу. Чоловік намагався бодай щось врятувати, та врешті впав на землю і залився слізьми: „Господи, Боже, чому? Чому це сталося?” Через кілька годин до острова наблизився великий корабель. Рятівники на шлюпці підпливли, аби забрати бідолаху. „Як ви довідалися, що я тут?” – ще не йняв віри врятований чоловік. „Ми побачили димовий сигнал”, – відповіли йому.