Микола Мотрюк незабаром видасть першу збірку віршів, які написав на передовій.

Війна, лірика і духовність – це поезія, яка вартує бути прочитаною і яку кожному треба мати вдома. Свою історію і свою поезію боєць презентував у просторі Мрія Дія, що в івано-франківській обласній лікарні. Тут воїн відновлюється після третього поранення, пише Галицький кореспондент.  

Відчуває покликання

«Війна – це не кінець світу. Вона кривава, чорна, страшна і криклива. Війна – це ніч. Але після кожної ночі завжди наступає ранок», – каже 33-річний богослов, музикант і керівник церковного хору з Коломийщини Микола Мотрюк.

Його призвали на початку повномасштабного вторгнення. Бойові завдання виконував під Авдіївкою, на Лиманському напрямку. За весь час служби отримав три поранення. Останнє – найскладніше. Лікується ще від минулого літа. Недавно переніс операцію на оці, на черзі – операція на щелепі.

«Тому побратиму, який ішов першим, від вибуху відірвало ноги по самий пах. Другому перебило ноги. Я йшов третім. Мені попало в щелепу і око, – розповідає Микола. – На щастя, лікарям вдалося зберегти око: витягнули осколок, пришили сітківку, замінили кришталик. Ну, і руки сильно постраждали. Одна рука вже функціонує, а інша довгий час просто висіла, ні на що не реагувала».

Після завершення війни боєць хоче продовжити навчання в духовній семінарії. Там уже чекають і моляться за нього. Хоча, можливо, Микола висвятиться на «нулі» і буде капеланом. Каже, відчуває в собі таке покликання.

«Бог повсякчас штовхає кожного у певний керунок, дає підказки, але людина вільна обирати: йти за цим покликом чи ні, – додає він. – Останній крок завжди за людиною».

Снилася музика

На фронті Микола написав багато глибоких віршів, про різне: війна, лірика, духовність, філософія. Каже, на передовій на поезію часто надихала злість і пережиті стреси. Коли над головою нічого не літало і мав якусь вільну годину, брався писати. Іноді вдавалися навіть два вірші за день. Потім могли бути тижневі чи місячні паузи. Натхнення приходить до нього раптово і бувало записував вірші навіть на чеках з банкомата, а зазвичай – у телефоні.

А ще на передовій почав складати свої перші пісні. Вважає себе більше музикантом, ніж поетом. Музика, на відміну від поезії, приходила уві сні. Іноді йому снилися вже готові куплети і приспіви. Прокинувся – записав. І завжди спершу музика, потім слова. 

Микола навіть зумів облаштувати в окопі саморобну студію звукозапису.

«У телефоні встановив спеціальну програму, мав баян… – усміхається боєць. – Як записував ударну установку? Стіна, відро і кришка від каструлі».

Авторські пісні воїн ще не виконував на люди. Каже, поки не готовий. Та й поранена рука ще не дозволяє заграти те, що він би хотів.

Унікальний поет

Письменниця Ольга Деркачова вважає поезію Миколи Мотрюка такою, що вартує бути прочитаною і яку треба мати вдома. А самого бійця називає унікальним поетом, оскільки зараз мало хто пише сонети.

«Якщо спитати, чиї сонети ми можемо згадати, то на думку одразу спадуть Шекспір, Франко, Бажан. З сучасних поетів – буде складніше», – каже Ольга Деркачова.

Наставником Миколи в поезії і критиком завжди був батько. Той вчився в майстрів слова, з якими відбував покарання в таборах в 1972 році.

Поетична збірка воїна вже на фінальному етапі: макет є, ще потрібна вичитка і розробити обкладинку. Можливо, з часом почне писати і новели з життя. Бо «якщо ми не будемо це робити, то ворог зробить замість нас».   

Релігійне начало домінує у його віршах, там є багато Бога. Микола каже, що віра для нього слугує джерелом енергії і дороговказом.

«Стараюся триматися своєї дороги, – говорить поет. – Не завжди вдається. Падаю, але знову підіймаюся. Далі падаю і вкотре встаю. Як би не було боляче і важко, береш зброю і робиш те, що маєш робити – борониш тих, хто в тебе за плечами. Я завжди покладався на Бога. Якщо божа воля мені загинути в бою, то я це приймаю. Але Господь мене зберіг».

 

Наталя МОСТОВА