Не може бути так, що добрі християни потраплять до раю, а представники всіх інших релігій і грішні християни – до пекла. Не може бути так, що атеїстів просто з’їдять черв’яки. І йдеться, насправді, не лише про релігійні моменти, а власне про людські. Багато говориться про те, що є добре, коли не знаємо Божого помислу. Хоч любимо відгадувати. Та навряд чи варто бути категоричним, вдаючись лише до одної якоїсь релігії.

По суті, в людини є лише один важливий життєвий вибір – між раєм і пеклом. Єдиний посутній. Відповідно, визначальний.

Ще з самого початку усвідомлення себе ти пристаєш до того чи іншого табору. Тільки от табори не є чітко розмежовані. Навпаки, вони перемішані й пересіяні, і з часом вже всі забувають, хто куди належить. Ти собі згадуєш, що колись зробив вибір на користь раю. Рай – позитивний вибір. Вибрати пекло – аж надто повипендрюватися. Втім, кажуть, у пеклі – цікаво, а в раю – нудно. Звісно, так жартують. Але таки наводять кумедні аргументи, тим самим роблячи вибір. Власне, він є один-єдиний. Інші – надто дрібні і незначимі. Хоча саме вони згодом визначають, що ти вибрав насправді. Тих безліч дрібних попутних життєвих виборів. Найбанальніших.

Скаржитися виховательці, що тебе вдарив сильніший, чи прийняти біль зі смиренністю? Здавати вчительці однокласника, який списує, чи стати співучасником? Пити на випускному компот і бути білою вороною чи віддатися стихії і набратися з усіма міцних алкоголів? Запивати горілку пивом чи раціонально цього уникнути? Відвести п’янішого товариша додому, чи піти додому самому, пославшись на свою начебто захмелілість? Зізнатися батькам, що ти в гуртожитку у випадкових дівчат, чи заспокійливо обманути запевненням, що все добре і з хвилини на хвилину ти будеш вдома? Зізнатися дружині, що та жінка, яка так уважно до тебе приглядалася в маршрутці, – твоя юнацька любов, чи сказати, що просто якась дивачка? Зізнатися собі, що ти якраз її й найбільше любиш, чи переконати себе, що все в минулому? Обідати у закладах швидкого харчування чи їхати додому, щоб ще раз покуштувати борщу дружини, а насправді, щоб просто її побачити? Привітно вітатися з друзями юності чи «не впізнати», щоб зайве не розводитися і не тратити дорогоцінний час? Цінувати час чи цінувати людей?..

Лише ці кілька дрібних виборів і ще міріади подібних визначають, що саме тобою обрано.

 

Василь Карп’юк,

поет, журналіст