22-річний франківець із позивним Малий воює у 109 батальйоні, що у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Зараз він на Донеччині. Пішов добровольцем у 20, вирішив якраз у свій день народження. Через рік, у цей же батальйон, пішов воювати його батько.

З водія у пілоти

Спершу школа, далі – ліцей, потім – робота. Працював на будові, робив ремонти. Коли йому виповнилося 20, то вирішив, що час для війни настав. Не шкодує. Хоч було і є непросто.

«Мене возили по полігонах, і через те, що дуже молодий, не дуже хотіли брати, – пригадує хлопець. – А «Десятка» взяла одразу, на розподільчому пункті забрали у 109 батальйон. Спершу був водієм у Першій роті, потім мене забрали у Третю роту на навчання з FPV».

Зараз він – старший пілот. Для цього довелося трохи повчитися. Спершу вчився, як керувати дроном, його корегував побратим. Далі – вивчав місцевість. І вже потім сам сідав «літати». Перші спроби були на легких цілях – бліндажах, трубах, укриттях. З часом, коли став більш досвідченим та краще зрозумів місцевість, то вже навчився бити по техніці та росіянах.

Частіше літає вдень, вночі – рідше. Переконує, що всього можна навчитися, лиш треба пробувати ще і ще, якщо не виходить.

«Ми стоїмо перед піхотою, – продовжує Малий. – Заїжджаємо на позицію, розкладаємо обладнання, перепрошиваємо дрони, перевіряємо, робимо пробні вильоти, а після цього працюємо по команді».

На одній позиції екіпаж із трьох осіб – пілот, старший пілот та інженер. Він – старший пілот. Той, що якраз керує дроном, корегується із суміжними стрімами і летить до цілі. Цілі є різні – техніка, бліндажі, укриття, антени або москалі.

М’ясні штурми потребують дронів

Розвідка працює окремо. Вони вивчають цілі, визначають їх пріоритетність та передають інформацію черговому. Звідти екіпаж дрону й отримує інформацію.

FPV-дрони зазвичай працюють як камікадзе, вони летять в одну сторону, б’ють і «вмирають». Тому їх треба багато. Іноді за день може піти й 20-30 таких дронів. Це, якщо є наступ росіян і треба відбиватися.

Саме тому військовослужбовці намагаються готувати дрони завчасно. Ворожий наступ може початися будь-коли. Тож, щоб не втрачати потім час, якщо один «вмер» по дорозі, то старший пілот одразу бере наступний.

«Дрон може вразити противника, а може – й ні, – ділиться Малий. – Його можуть заглушити, наприклад. Після того, як їх глушать, ми намагаємося не повертати дрони назад на позицію. По-перше, росіяни можуть прослідкувати, куди він повернувся. А по-друге, це все ж таки техніка, яка налаштована на удар, він може і в нас вибухнути».

Пригадує, напередодні цієї зими був складний штурм. Росіяни їхали бронетехнікою, висадили свою піхоту і ті йшли, а їх треба було знищувати, щоб вони не дійшли до наших піхотинців. У народі ці наступи ще називають «м’ясними штурмами», коли вони йдуть, хоч і розуміють, що на ймовірну смерть. Тож дронів тоді знадобилися кілька десятків.

Пілоти – пріоритетна ціль

«Перші рази ми були по місяцю на позиції, щоб краще роздуплитися та вивчити місцевість, зараз взвод збільшився, то сидимо там 1-2 тижні. Повертаємося, щоб відпочити, на наше місце виходять інші хлопці, далі ми повертаємося на позиції, а хлопці відпочивають», – розповідає військовий.

Все, що потрібно нашим хлопцям, їм довозять: воду, їжу, дрони. Намагаються стояти так, щоб їх не засікли. Якщо все ж не вдалося, то вороги починають обстріл, доводиться ховатися.

«Найбільша ціль – це бронетехніка, БМП (бойова машина піхоти), танки і навіть будь-які машини, – продовжує він. – Також пріоритетна ціль – це боєкомплект, дрони, люди, досить часто стріляють по машинах, тому що там і кілька людей може бути, і якісь боєприпаси».

FPV чи мавік може мати на собі трикілограмовий боєприпас. Він може знищити машину, якщо піде загоряння. Також може потрапити в танк люка і знищити і танк, і бійців всередині. Все це працює як у нас, так і в наших ворогів, адже вони швидко вчаться та удосконалюють будь-які ідеї.

«Пілоти FPV – це пріоритетна ціль, вони для нас, а ми для них», – акцентує військовослужбовець.

Без роботи нудно

Сьогодні, аналізуючи що він пройшов і пережив, ні про що не шкодує. Особливо про те, що пішов воювати у 20, маючи можливість ще кілька років пожити цивільне життя до обов’язкової мобілізації. Більше того, навіть розглядає ідею, щоб пов’язати своє життя з військовою темою.

До слова, мати Малого перший час дуже боялася за сина, а заспокоїлася лише тоді, коли через рік і її чоловік приєднався до сил оборони. Батько воює у цьому ж батальйоні і теж працює з дронами. Щоправда, з більшими та на іншій посаді – є інженером.

У дощову пору дрони практично не літають. І здавалося б, що військові мали б полюбити опади. Проте, Малий каже, що йому нудно нічого не робити. Кудись вилетіти і щось підірвати – значно цікавіше, ділиться він.

 

Тетяна Соболик