Україна має доволі непросту й цікаву історію.

Її унікальні звичаї, здобутки творчих людей і неповторна культура заслуговують чималої уваги.

Саме тому Галицький кореспондент продовжує ділитися цікавими та маловідомими фактами про нашу країну.

А ви знали про “мармулядову” пожежу у Станіславові? 28 вересня 1868 року в Станиславові (тепер — Івано-Франківськ) сталася масштабна трагедія, яка увійшла в історію як “мармулядова” пожежа.

За офіційною версією, пожежа розпочалася з обійстя вдови Вермутової – Ханни Двойри. На подвір’ї її садиби, яка розташовувалася приблизно на місці будинку по сучасній вулиці Шевченка, 26 двоє наймитів вдови Юзеф Ліховник і Петро Погвізд у великому казані на багатті варили сливове варення – мармуляду. За свідченнями очевидців, вогонь поніс жарини від багаття на стаєнку, яка належала сусіду Ханни – Гергшу Лотрінгеру. Наймити не помітили, як зайнялася просмолена стріха халупки, а далі вогонь розповсюдився на подвір’я тодішнього бургомістра Станіславова, яке парканом було відокремлене від вдовиного.

Оскільки погода була сухою, а значна кількість будівель тогочасного Станіславова була дерев’яною, то вогонь почав дуже швидко розповсюджуватися містом. Через годину палало усе середмістя. Пожежа прокотилася сучасними вулицями Шевченка, Бачинського, Незалежності, Мельничука, Гаркуші, Грушевського, Вічевим майданом і Ринковою площею. Повністю вигоріли 260 будинків, вигоріла ратуша, у якої впали перекриття, та сильно постраждав вірменський костел. Швидке поширення вогню по місту було спричинено тим, що на багатьох обійстях дахи будинків були не просто дерев’яними, але й просоченими нафтою, аби не протікали.

Вогонь дійшов аж до залізничного вокзалу, що постав заледве за два роки до того, проте колійовцям Львівсько-Чернівецької залізниці вдалося в основному врятувати від вогню і залізничний вокзал, і “локомотивовню”.

Попри шалені фінансові збитки, “мармулядова” пожежа у Станіславові обійшлася майже без жертв. Згідно офіційних повідомлень, у вогні загинула лише старенька матір пана Пінтергофера, яка мешкала на лівій стороні вулиці Сапежинської. Згоріла також корова шевця Фідлера, яка перебувала у стаєнці, яка і зайнялася від жарин, що вилетіли з-під казана із повидлом.

Як повідомляв “Галицький кореспондент”, в Україні час радіогазет припав на 1920 роки. Інформацію для них брали з друкованих видань, додавали місцеві новини, фейлетони, сатиру. Радіогазета мала містити певну кількість музичних номерів. Фактично то були повноцінні радіошоу. Наприкінці 1920-х радіо націоналізували, а радіогазети ліквідували й запровадили єдину сітку мовлення для СРСР.