Також вшановували цього дня загиблого в АТО Василя Семанюка.
Сьогодні, 23 травня, на фасаді Виноградського ліцею Отинійської селищної ради, відбулося урочисте відкриття пам’ятних дошок двом випускникам закладу — Героям, які віддали своє життя за незалежність і свободу України: Мирославу Гуцулу та Володимиру Гараздюку.
Мирослав Петрович Гуцул народився 11 грудня 1974 року в селі Виноград, де пройшло його дитинство й шкільні роки. Після завершення навчання здобув фах електромонтера, проходив строкову службу, працював на будівництві. Коли російська агресія загрожувала Україні, Мирослав без вагань став на захист Батьківщини. З грудня 2022 року служив стрільцем у складі військової частини А4123. Понад два роки бойових дій, короткі миті з рідними, незламна віра в перемогу — усе це обірвалося 26 грудня 2024 року в районі н. п. Погребки Курської області. Герой загинув під час виконання бойового завдання.
Володимир Володимирович Гараздюк народився 24 листопада 1982 року у селі Нижня Велесниця. Його дитинство минуло серед ланів і лісів рідного краю. Володимир навчався у філії Виноградської школи, згодом — в Отинійському професійному училищі, де став електрогазозварювальником. Він був люблячим чоловіком і батьком, людиною доброї душі. У серпні 2024 року Володимир став до лав ЗСУ, служив стрільцем-снайпером у військовій частині А4123. Загинув 6 січня 2025 року під час запеклого бою поблизу н. п. Журавка Сумської області. Його довго вважали зниклим безвісти, однак згодом тіло Героя було знайдене й з гідністю поховане.
Під час відкриття пам’ятних дощок звучали щирі слова шани від громади, вчителів, побратимів і рідних загиблих воїнів. У пам’ять про них на шкільному подвір’ї пролунала хвилина мовчання.
“Мирослав Гуцул і Володимир Гараздюк — це не просто імена. Це історії мужності, відваги та безмежної любові до України. Їхні імена тепер навіки закарбовані у серці громади, на стінах рідного навчального закладу — як приклад для майбутніх поколінь”, — додають в дописі.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи