Земля сьогодні – один з небагатьох не розподілених до решти ресурсів, які ще залишилися в Україні. Тому за неї розгорілася справжня тиха війна. За поля змагаються фермери й великі агрохолдинги, за гектарами ріллі полюють спекулянти й аферисти для подальшого її перепродажу, а пересічні селяни-пайовики намагаються захистити свій інтерес і вигоду. У селах спалахують земельні скандали, нерідко доходить до сутичок. Прикарпаття – не виняток.

 

 

Недавно у селі Яблунів Галицького району через землю пересварилося все село. Почалося все з появи в Яблунові загадкового француза, який пообіцяв селянам перетворити їхній Яблунів на маленьку Францію. За їхню земельку, звісно…

Історія конфлікту така. Після розпаду колгоспу й розподілу земель на паї власники паїв у 2000 році нарешті об’єдналися у два кооперативи – сільськогосподарський виробничий кооператив імені Василя Стефаника і кооператив «Первоцвіт». До першого увійшов 351 пайовик, до другого – 70. Загальна площа розпайованих угідь становила майже 600 га.

Але з «Первоцвітом» не склалося. «Пропрацювавши десь чотири роки, у 2005 році «Первоцвіт» збанкрутував. Все майно, яке люди мали, продали. Так доґаздувалися», – розповідає заступник голови Галицької райдержадміністрації Богдан Мазурик.

Натомість кооператив імені Стефаника встояв. Орендована земля весь час оброблялася, а пайовики отримували орендну плату. Були в господарства й важкі часи, але в 2006 році директором підприємства обрали Михайла Перепічку, який втримав підприємство від банкрутства. Щороку директор кооперативу укладав з пайовиками договір на рік. В кінці посівного року розраховувався з селянами зерном на суму 3% від вартості земельних наділів та 1% від майна. До сільської ради підприємець сплачував 12 тис. грн. земельного податку за використання земель резервного фонду.

За словами голови сільської ради Василя Коваля, станом на 2012 рік у Яблунові налічувалося 312 пайовиків, яким належить 519 га розпайованої ріллі, сінокіс. Крім того, кооператив обробляв 78 гектарів невитребуваних паїв за межами села. «Це залишилося від власників земельних паїв, які померли. Щоб переписати ту землю на себе, люди не мають грошей», – каже голова сільради.

Однак розвиватися без інвестиційної підтримки кооператив не міг. І інвестори зголосилися – аж двоє… У серпні цього року сільська громада познайомилася з обома. Директор кооперативу Михайло Перепічка запросив на збори фермера Володимира Слободяна, який зарекомендував себе в області як ефективний господар. А голова сільради представив пайовикам в якості потенційного інвестора француза Фернандо Бартеля.

На зборах Володимир Слободян і Фернандо Бартель схиляли пайовиків кожен на свій бік. Власник найбільшого в області фермерського господарства «Персей-Агро» розповідав про досвід і здобутки в Галицькому й Рогатинському районах, про те, що ще весною допоміг яблунівському кооперативу з посівною, а щоб довести серйозність намірів, попросив дати всього рік, а тоді – нехай селяни самі вирішують, чи співпрацювати з ним далі. 

А Бартель розповідав про економічне чудо, на яке він перетворить Яблунів вже незабаром. «Відремонтувати стайні, вирішити проблеми з водопостачанням, дати гроші на церкву, – переказує голова сільради Василь Коваль обіцянки француза. – Він запропонував мені розробити програму на рік, на три і на п’ять і внести у туди питання освітлення вулиць, ремонту доріг, ремонту водопроводу, ремонту церкви та інші соціальні проблеми села». Словом, обіцяв, що селяни в Яблунові заживуть, як французи. Але навзамін просив одразу 500 га в оренду не менше, ніж на 10 років.

І симпатії громади розділилися…

Війт, який став на бік Бартеля, переконує, що пайовики повірили французу і попередили Слободяна: «Ні в якому разі на поле не виїжджати, не сій, хай воно стоїть. А  Слободян через два тижні зібрав вночі техніку, заїхав і позасівав». Але заступник голови РДА заперечує: підтримали іноземця саме ті селяни, які колись були в збанкрутілому «Первоцвіті».

Ситуацію ускладнює те, що розв’язати суперечку в правовому полі громада не може. Аби вийти з кооперативу, потрібне рішення зборів, а зібрати їх не можуть через відсутність кворуму (частина пайовиків, колишніх колгоспників, вже померли, а спадкоємці права на паї не оформили). Але статутні правила не зупинили прихильників француза. Днями вони зібрали свої збори, створили інвентаризаційну комісію та оголосили недовіру голові кооперативу Михайлові Перепічці. А після того у присутності голови сільської ради опечатали приміщення. З юридичного погляду, це рішення нікчемне, оскільки на тих зборах голосували пайовики «Первоцвіту», але проблеми в господарства таки почалися.

Лише через два дні за допомогою правоохоронців працівники СГК ім. В. Стефаника потрапили на робочі місця. Та роботи не вийшло. Коли з Дніпропетровська приїхали підприємці купити 30 тонн гречки, бунтівники заблокували їх на току і майже тиждень не випускали, влаштувавши цілодобову облогу. Врешті вантажівки поїхали порожніми. Директор звернувся до правоохоронців: блокування кооперативу завдало збитків на суму 150 тис. грн. У свою чергу, голова сільради підбурює своїх прибічників подати до суду на Володимира Слободяна за начебто незаконне захоплення землі.

Селяни ж, які стали на бік Слободяна, звернулися до нього за допомогою – попросили відремонтувати водопровід. Але прихильники француза… не дозволили. «Трактор приїхав, а його мало не перекинули. Чекають, доки француз зробить, – розповідає Слободян. – Але обіцянки Бартеля залишаються обіцянками. Обіцяв дати 50 тисяч євро на церкву. І де вони? Дав всього 50…» Священик також чекає решти… «Ті «французи» кажуть, що хоронити нас не будуть, бо ксьондз з ними. Для ксьондза повинні бути всі люди одинакові, він повинен схаменути і тих людей, і тих, – каже працівниця кооперативу Марія Манюк. – А в кожній хаті гризня. От є чоловік на нашій стороні, а жінці у школі директорка сказала: перейдеш на їхній бік – вижену з роботи». Справді, як писав Шевченко, «неначе люди подуріли…»

Втім, нарікань на директора кооперативу також не бракує. Скаржаться, що він пайовикам зерно давав за завищеною ціною і не завжди якісне, що заробітна плата в господарстві мала.

Голова кооперативу не заперечує, що останнім часом на ведення господарства не вистачає коштів. «Тому я уклав угоду з Володимиром Слободяном про співпрацю, він мені за договором дав насіння кукурудзи, посіяв кукурудзу, гербіциди, 20 тонн міндобрив і майже 70 тонн пшениці. Загалом, вклав у посівну кампанію більше 1,5 млн. грн.”, – каже Михайло Перепічка. Підвищення заробітної плати – ще одна причина для співпраці з «Персей-Агро», каже директор. Але «французи» слухати не хочуть.

Чим же так привабило маленьке село в глибинці Галицького району загадкового французького інвестора? «Ми його питаємо, чого ви у себе нічого не робите, а він каже: нам вже більше нічого не треба, то у вас біда», – говорить про Бартеля пайовик Стефанія Грушевська. Та, як виявилося, піднімати село Фернандо Бартель береться без жодного досвіду в аграрній галузі. «В сільському господарстві робить перші кроки. Та це дядько-мільярдер, він має гроші, але говорить, що копійку треба шанувати», – наполягає голова сільської ради Василь Коваль.

Заступник голови Галицької РДА Богдан Мазурик пригадує, що Фернандо Бартель з’явився у районі ще минулого року. Його привів дрібний фермер Йосип Чорний, який обробляє у Новошині зо три гектари землі. Районна влада запропонувала французу спробувати витягнути з кризи підприємство «Агровіта» у селі Кінашів. Доки фермер вагався, підприємство викупила крупна агрофірма «Мрія-Карпати».

Тоді француз і вирішив зайнятися сільським господарством у Яблунові. «Але біда, що господарку хотіли започаткувати там, де вже працює наш вітчизняний товаровиробник, який не має ніякого інвестора, і, я би сказав, способом рекету хотіли взяти підприємство», – вважає Мазурик. Його дивує, чому на бік француза став сільський голова. «Думаю, що там, напевне, якийсь інтерес, бо я сьогодні не перший день працюю, – міркує чиновник. – Жаль, що люди не розуміють що їх просто використовують. Є там кілька чоловік, яким сьогодні, як тому пролетаріату, який йшов на революцію… Він не має ж нічого, а підбурює народ, обіцяє казкове життя. І люди десь вірять…»

Але голова сільради Василь Коваль вперто жодних ризиків не бачить. Як аргумент на користь француза війт нагадує, що той зареєстрував свою фірму не де-небудь, а саме в Яблунові. «Тож у село буде надходити податок і допомога, якщо тут центральний офіс, а не в Угринові, так як сказано в договорі з Слободяном», – переконує голова.

Голову зовсім не насторожує, що ТзОВ «Агрофірма Бартель» зареєстроване тільки місяць тому – 9 листопада 2012 року. Юридична адреса «Агрофірми Бартель» – Галицький район, село Яблунів, вул. Стефаника, будинок 3. За цією адресою на першому поверсі розміщене відділення «Укрпошти», на другому – офіс «СГК ім. Стефаника», а на третьому – сільська рада. Де у будинку «центральний офіс Бартеля», селяни показати не можуть. Інвестор, який обіцяє французький рай в окремо взятому селі, не має навіть номера телефону, а статутний фонд його, за даними державного реєстру, становить 10 тисяч гривень. Як француз збирається інвестувати в дорогу, освітлення, водопровід, ремонт храму, зрештою, в посівну, в розвиток ферми? Ці питання його прихильників не хвилюють. А дарма. Було б цікаво почути відповіді. А раптом і справді буде в Яблунові Франція?

Марія ГАВРИЛЮК

 

До теми:

Як розпізнати земельного спекулянта

Олег ПАРИЛЯК, юрист, партнер юридичної компанії «Моріс Груп»:

Сьогодні консолідація земель для багатьох в Україні стала добрим бізнесом. Для цього не вимагається особливих капіталовкладень: реєструється «чиста» юридична особа, на яку оформляються договори оренди земельних ділянок. Таким чином, зібравши на фірму достатньо великий «земельний банк» (площу землі), її можна вигідно продати якомусь серйозному великому агарному підприємству, що зацікавлене у розвитку бізнесу саме у цьому регіоні. Цим користується чимало ділків від землі. Розпізнати їх іноді дуже важко. Але є кілька ознак, які можуть свідчити, що перед вами не справжній інвестор, а перекупник землі.

Для таких спекулянтів особливо привабливими є насамперед великі «земельні банки» (від 2-3 тис. га і більше). Та головне, аби договори оренди були оформлені не менше, ніж на 10 років.

Земельні спекулянти, як правило, активно розпочинають «агітацію» у той час, коли строк дії договорів оренди селян з місцевим фермером закінчується. Ясна річ, вони пропонують кращі умови оренди, ніж чинний орендар. Обіцяють також соціальні зобов’язання (ремонти, допомоги тощо). Однак у договори оренди ці зобов’язання не впишеш. Тому в разі, якщо селяни таки погоджуються на пропозицію нового інвестора, забезпечити дотримання ним соціальних зобов’язань і обіцянок повинні органи місцевого самоврядування та громадський актив. Для цього слід добре вивчити інвестора – його можливості, досвід роботи, репутацію.

Не зовсім надійним, але можливим «запобіжником» від спекулянтів може бути пропозиція укласти короткотермінові договори оренди до 5 років. У разі неналежного виконання зобов’язань щодо внесення орендної плати такий договір можна розірвати за рішенням суду, а у разі невиконання соціальних зобов’язань – не продовжувати договори надалі. Хоча на сьогодні деякі ділки погоджуються й на короткі договори (на 4-5 років), адже в умовах зростаючої конкуренції між агрохолдингами та боротьби за регіони компанії погоджуються купляти й малі земельні банки з коротким терміном оренди, розцінюючи їх як плацдарми для майбутньої експансії у «чужий» регіон.

Відомі також випадки, коли спекулянти виявляються на диво підготовленими: вони можуть приганяти у село сучасну техніку і влаштовувати демонстраційну оранку перших паїв. Та цією оранкою їхня діяльність і закінчується. Тому керівникам громад слід цікавитися досвідом роботи потенційного орендаря на інших теренах, його співпрацею з іншими громадами, поспілкуватись з сільськими головами на місцях, навіть напроситися на екскурсію. Як правило, спекулянти не можуть запропонувати таких екскурсій.

В кожному разі, зростаючий попит на землю, конкуренція за неї селянам на руку. Потрібно тільки раціонально й обережно зважити ризики й переваги пропозицій. У нинішній ситуації можна укласти чи переукласти договори на кращих умовах, ніж були раніше.