«Скала», «Кристал» і «Білий камінь» – солодка ностальгія

Місця і люди

Непоказна вивіска кафе «Кристал» губиться серед десятка інших реклам, якими обліплений будинок в Івано-Франківську на вулиці Незалежності, 4. За дверима – лотерейні квитки, ксерокс, ще якісь дрібниці і аж тоді закручений спуск у підвал, де власне й розташоване кафе. Невтаємничені сюди просто не дійдуть. Популярності кафе, втім, це аж ніяк не шкодить. У ньому завжди повно відвідувачів, яких приваблює безцінна в усі часи страва – ностальгія. За доброю кавою, вершками, танцями, юністю.

Ірина Тимків з 1986 року незмінно пригощає відвідувачів чудовою кавою, звареною в старенькому угорському апараті «Omnia»

Спустившись сходами, опиняєшся наче у химерній казці. Багато каменю, ліпнини, гігантський метелик на стіні. З одного боку щось схоже на бджолині стільники, з іншого – вигадливі мурашині ходи. Якесь комашине царство. «Це Заливаха», – каже симпатична чорнява жінка за барною стійкою. Ірина Тимків працює у «Кристалі» з дня відкриття і відчуває певну гордість за те, що може розповісти відвідувачам про легендарного художника-монументаліста, лауреата національної премії імені Тараса Шевченка, дисидента і політв’язня, який оздоблював це кафе. Дехто приходить сюди якраз заради того, щоб подивитися на одну з небагатьох збережених в Івано-Франківську інтер’єрних робіт Опанаса Заливахи.

«Заливаха частенько пив з друзями каву у «Білому камені» та «Кристалі». Але то друзі його сюди витягували, їм хотілося показати, що вони п’ють каву з такою відомою особою. Сам Заливаха був дуже скромною людиною і по кафе не дуже ходив», – розповідає директор «Кристалу» Наталія Підлуська, яка очолює заклад з дня його відкриття – 1 травня 1986 року.

До 1986 року в приміщенні теперішнього «Кристалу» був розташований ресторан «Скала», який був відкритий ще в 1975-му році. Опанас Заливаха з радістю відгукнувся на пропозицію попрацювати над інтер’єром «Скали» та кафе «Білий камінь», розташованого над нею. Художник якраз повернувся до Івано-Франківська після 5-річного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. На роботу в Художньому фонді, з огляду на свої переконання і відмову покаятися, розраховувати не міг, тож влаштувався майстром облаштування інтер’єрів в «Облторгрекламі». Оформляв також кафе «Казка», «Медівня» та «Вишиванка», інтер’єри яких сьогодні втрачено.

Наталія Підлуська не нахвалиться вже раритетним апаратом для збивання вершків: у ньому досі вони виходять найсмачнішими в місті.

«Скала» була одним з найкращих ресторанів міста з оригінальним екзотичним інтер’єром, живою музикою і танцями. Ресторан у підвалі – це вже екзотика для радянських громадян. А Заливаха перетворив похмурий підвал на фантастичний простір, у якому перемішалося трохи казки, а трохи доброї магії. Комашине царство у центральній залі напрочуд позитивне. З нього не хочеться вириватись. Стіну в іншій залі прикрашає керамічне панно з зображенням козаків, а решта стін від підлоги до стелі викладені кварцовим каменем, схожим на кристали. У третій залі збереглися маленькі керамічні панно з різними чудернацькими мотивами.

«Скала» і «Білий камінь», у якому пригощали різноманітними десертами і кавою, мали спільну кухню у підвалі. Заклади належали до кущового об’єднання кафе та ресторанів №5 разом з іншими підприємствами швидкого харчування на базі ресторану «Київ»: «Варенична», «Пельменна», «Бутербродна», «Пиріжкова», «Кристал», «Бульйонна», «Млинці» та інші. Коли в 1986 році відкрився після ремонту ресторан «Київ», усіх працівників «Скали» перевели туди.

На десерти у «Білому камені» був такий шалений попит, що дирекція вирішила розширити виробництво і реорганізувала колишню «Скалу» у кафе «Кристал», яке також спеціалізувалося на десертах. «Ми робили вершки з різними фруктами, парфе, пташине молоко, крем-шоколад, крем-горіх, морозиво з фрізера. Все було дуже свіже. Коли виносили з кухні у «Кристалі» піднос з десертами, люди по дорозі все розбирали. Бувало, що з 9-ї ранку під кафе вже стояли черги», – пригадує Наталія Підлуська.

У «Кристалі» зберігся майже весь інтер’єр «Скали», зроблений Заливахою. Бракує лише настінного панно у залі, де були танці. «Стіну схопив грибок, і панно майже цілком обсипалося. На жаль, ми не змогли його врятувати, – розповідає Наталія Підлуська. – Довелося також помалювати стіни і ліпнину спеціальною протигрибковою фарбою, а мозаїку з каменю ми покрили лаком, щоб не нищилась далі». Директор запевняє, що змінювати інтер’єр, зроблений Заливахою, не збирається. Каже, кафе дуже душевне і саме за це його й цінують відвідувачі: «Багато наших клієнтів приходять сюди згадувати молодість і радіють, що майже нічого не змінилося. Тут з 75-го лишилися навіть дубові столи і лави. Надійніших меблів тепер і не знайти».

Підлога з мозаїкою із білого каменю – ще одна геніальна вигадка Заливахи. «До нас частенько заходять старші люди, які хочуть попити кави і пригадати собі, як вони тут колись кружляли у танці. Коли танцюєш, через цю мозаїку здається, що підлога кружляє разом з тобою. Відвідувачі це часто згадують. Кажуть, було дуже гарно», – додає Ірина Тимків. Не менш часто пригадують легендарного офіціанта Кубу, який працював у «Скалі», поки його не перевели у «Київ».

Ні «Скали», ні «Києва», ні «Білого каменя» вже немає. Від останнього залишилось тільки панно, зроблене Заливахою, яке тепер прикрашає стіну комерційного банку, відкритого на місці кафе. Документацію та бухгалтерію колишнього об’єднання №5 успадкував «Кристал». Наталя Дмитрівна охоче показує раритетні фото з відкриття «Скали», які дбайливо зберігає вже понад 30 років. У цьому підвалі минула її молодість.

Ірина Тимків також усе життя пропрацювала у «Кристалі», перед тим була кондитером в об’єднанні. За прилавком її заміняє Надія Грищук, яка теж працює з 86-го. «Ми прийшли сюди дівками, а стали бабами, – жартує пані Ірина. – Ми підвальні люди, через те так добре й збереглися». Чи то через підвальний ефект, чи через веселу вдачу, а Ірина Тимків чоловічою увагою не обділена. Коли ми спілкуємося, якраз заходять двоє чоловіків, замовляють каву й п’ють її просто за прилавком, перемовляючись і жартуючи з жінкою. «Кава тут дуже добра, ми сюди кожен день ходимо, але ще краще – розмови. Тут приємно і душевно», – кажуть Володимир і Богдан та одночасно підморгують Ірині.

Коли робили з «Білого каменя» десертне кафе, спеціалісти їздили на Закарпаття вчитися робити каву. Вважалося, що найкращу каву в Україні роблять саме там. Звідти привезли металічні гільзи, у яких обсмажували кавові зерна з різними спеціями. В кінці 80-их у «Білому камені» була найкраща кава у Франківську. Кавовий апарат після закриття «Білого каменя» стоїть у “Кристалі” й досі радує смачною кавою. Потужний угорський апарат «Omnia» під’єднується до розетки 380 вольт і робить 4 порції одночасно. Старенькій «Omnia» вже майже 30 років, але вона не підводить. «Ремонтували її вже разів зо сто, але не хочемо її міняти. Люди люблять цю каву», – каже Наталія Підлуська. Цей смак не сплутаєш ні з яким іншим – фірмове ретро, та й годі.

«Кристал» спеціалізувався на десертах та каві до 1992 року. Коли кафе приватизували, асортимент розширили і почали готувати гарячі страви і закуски. Тепер тут нарозхват деруни у горщиках, пельмені та вареники, котлети, млинці, борщик та канапки з салом. Усе напрочуд дешеве, як для кафе на стометрівці. «Через котлети у нас була справжня драма. Один постійний відвідувач недавно розповів, що жінка з ним вже тиждень не розмовляє, бо він сказав їй, що таких смачних котлет, як у «Кристалі», немає ніде. А жінка – кухар 5-го розряду. Вона страшенно образилась і припинила з ним говорити». Ображена жінка просто не знала, що на кухні «Кристалу» зараз передає досвід молодшим поколінням майстер-кухар найвищого, 6-го розряду Стефанія Карабін, яка «ставила кухню» ще у «Скалі».

Ще одна гордість «Кристалу» – старенький апарат, який збиває вершки. Саме у ньому збивали вершки для «Білого каменя» та десертного «Кристалу». «Ми били по 200 порцій в баняку, по 6 баняків на день», – пригадує Наталія Підлуська. Ці вершки у «Кристалі» роблять і досі – натуральні, 36% жирності, в місті вже таких не знайдеш. Але директор каже, що через завсідників-курців на вершки рідко ходили діти. Старі витяжки у підвалі не справлялися з цигарковим димом. Коли надворі високий тиск, у «Кристалі» дим стелився хмарками.

До того, як вступить у дію закон про заборону куріння у публічних місцях, залишається кілька днів. Скоро мами знову зможуть водити дітей у «Кристал» на натуральні вершки. Історія має властивість повторюватися. Може, повернеться й слава «Кристалу»?

Наталка ГОЛОМІДОВА

Спогади франківців у Фейсбуці:

Степан Процюк: “У студентські роки я часто там пив каву, а нерідко і міцніші напої. У «Білому камені» я одного разу кілька годин спілкувався з рідним братом моєї матері, нині покійним, якого я дуже любив. Там він розповів мені історію свого життя, мені було 20 років, але я зрозумів те в його характері і життєвій історії, що виглядало мені ребусом. Ці дві кав’ярні у мене асоціюються з молодістю, подекуди з підхмеленим настроєм, а з іншого боку – зі складними екзистенційними бесідами. У «Кристалі» я більше пив, наверху було більше бесід. Я любив ходити в обидві. Це були одні з найкращих кав’ярень у місті, у Франківську в середині 80-их їх було усього кілька”.

Володимир Безгачнюк: “Білий камінь” був донедавна унікальним місцем зустрічі багатьох людей. Інколи дуже різних вподобань, дорослих і юних, батьків з дітьми і т.д. Тепер таких місць у Франківську, на жаль, немає. Тодішня “Скала” також була класна. Там була справжня жива музика, багато залів. А який інтер’єр!

“Кристал” був крутим, коли ресторан “Київ” був на ремонті і туди, у підвал, перевели ресторан разом з легендарним кельнером Кубою. То було круто.

У кафе завжди було ненакурено. Смачна кава. Візитівка – сирники. Для дітей тільки тут були коктейлі. А Куба – це еталон, яким має бути справжній офіціант. Це справжня класика ввічливості, інтелігентності. Він навіть обраховував інтелігентно. Гостей водили тільки до Куби. Ніхто не казав, що йдемо в ресторан, а казали – йдемо до Куби. Розкішний костюм, біла сорочка, чорний метелик, на руці рушник. Посмішка, жінкам компліменти і т.д. Це – талант. Просто любив свою професію і дорожив нею. Він знав усіх своїх постійних клієнтів. За кілька секунд встигав перекинутись кількома словами: як вдома, як діти, як на роботі? А на виході з ресторану обов’язково був сюрприз від Куби: наприклад, кілька грамів коньяку, ще пиріжками завжди пригощав”.