Чорно-білі прапори воїн закликає вивішувати в кожному місті країни – як нагадування про всіх українців, хто перебуває в полоні чи є зниклими безвісти.
Сергій “Волина” Волинський з Полтави започаткував ініціативу “Прапор Надії”.
Про це Суспільному розповів Сергій Волинський.
Щодо цієї ініціативи воїн і колишній військовополонений створив петицію, яка зібрала понад 25 тисяч підписів за чотири дні.
“Ця ініціатива була викладена в петиції, і вона одразу знайшла відгук у серцях побратимів, посестер, родин полонених і зниклих безвісти, а також українського суспільства. Люди підтримали ідею не просто словами, а діями. Це не просто цифри — це крик сердець, це довіра і спільна надія. Це свідчення того, що ми більше не хочемо мовчати. Ми хочемо діяти”.
Сама ідея створити символ, який об’єднує усіх, хто пов’язаний із проблемою неволі, з’явилася під час перебування Сергія Волинського у США, де військовий займався адвокацією теми військовополонених. Ідея стягу з’явилася за прикладом американського прапору POW/MIA, який слугує нагадуванням про тих, хто потрапив у полон або зник безвісти.
“Саме там я особливо гостро відчув, наскільки важливо мати сильну, впізнавану символіку, яка здатна привертати увагу світу та стати голосом тих, хто сам говорити не може. Бути в полоні — це не просто фізичне і моральне обмеження. Це стан, коли світ тебе не чує. Це повна беззвучність, у якій кричать душі й покатовані тіла. Я знаю це зсередини. І знаю, як багато залежить від того, чи почують нас ті, хто вільний”, – розповів Суспільному Сергій Волинський.
Чорний – символ неволі
За його словами, чорний – це символ неволі, а білий – світла.
“Чорний — це колір підвалів, камер, катівень, де щодня стирається гідність, де страх, приниження, біль і смерть живуть поруч. Це колір того мороку, в якому перебувають наші люди. Білий — це віра, яка залишається попри все. Це світанок після безсонної ночі. Це чиста надія на життя після темряви, на повернення, на нову історію без болю. Ці два кольори — дві крайності. Але саме між ними — шлях боротьби, який ми повинні пройти разом”.
Чорно-білий стяг уже вивісили у Запоріжжі. За ініціативою Сергія, такі прапори мають з’явитися на будівлях державних установ, у центрах міст, у школах, лікарнях, університетах, громадах.
“Там, де є життя, має бути і пам’ять. Саме таким і має бути шлях «Прапора Надії». Ми не можемо дозволити, щоб тема полонених залишалася «військовою», «вузькою», «тимчасовою». Це справа нації. Це наш спільний обов’язок перед тими, хто сидить у темряві за те, що любить Україну”.
Ініціатива спрямована на українців та міжнародну спільноту. Аби нагадувати про полонених і зниклих безвісти.
“Головна мета проєкту «Прапор Надії» — щоб жодне ім’я не зникло у тиші. Це більше, ніж тканина з кольорами. Це символ незламності і боротьби. Це знак пам’яті про кожного, хто досі чекає на волю. Це голос мільйонів, що говорить від імені тих, кого намагаються змусити мовчати. Якщо ми як нація не матимемо спільного символу підтримки полонених, то ризикуємо втратити голос, який так потрібен тим, хто досі там, у неволі”.
Що відомо про Сергія Волинського
Сергій Волинський – учасник російсько-української війни та зокрема оборони Маріуполя. Саме під командуванням Сергія бригада “морпіхів” у Маріуполі успішно з’єдналася з полком “Азов” і продовжила оборону міста.
Як розповідала Суспільному його сестра Тетяна Харько, на позиції у межах Маріуполя Сергій Волинський зі своїми колегами виїхав приблизно за два тижні до 24 лютого.
Майор Сергій Волинський служить у 36-й окремій бригаді морської піхоти Збройних Сил України. У квітні став командиром. Тоді ж підрозділ зайшов на територію металургійного заводу “Азовсталь” і долучився разом із полком “Азов” до протистояння російській армії. Відтоді і Сергій, і його побратими опинилися заблоковані на комбінаті.
Чоловік народився і виріс у Полтаві. Половину життя він присвятив військовій справі – після 9 класу вступив до Кременчуцького військового ліцею, а вищу освіту здобув у Національній академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Після цього у лавах морської піхоти служив у місті Керч у Криму до окупації 2014-го.
21 вересня 2022-го Україна повернула з російського полону захисників Маріуполя, зокрема військових “Азову”, повідомили Суспільному в полку. Обмін відбувся у Чернігівській області. До України повернувся командир 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський, який захищав Маріуполь. “Волина” перебував у Туреччині після російського полону.
Як повідомляв “Галицький кореспондент”, Зеленський посмертно відзначив орденом “Золота Зірка” Героя з Прикарпаття. Молодший сержант Роман Голуб, воїн Національної гвардії, посмертно удостоєний звання Героя України
Деркачова Ольга 
Палій Юлія 
Рязанцева Яна 
Магда Євген