Їхню музику називають веселою, шаленою і навіть божевільною. Вони запросто підривають будь-яку аудиторію. Як неможливо зупинити снігову лавину з карпатських гір, такою ж нестримною є енергія хлопців з «Перкалаби».

14 грудня в Івано-Франківській обласній філармонії культова українська група «Перкалаба» разом зі своїми друзями з групи «Перкалабські придатки» дають феєричний безкоштовний концерт у подарунок рідному місту – «На Василя!» Концерт відбудеться за підтримки юридичної компанії «Moris Group».

«Галицький кореспондент» поспілкувався з музикантами напередодні концерту.

 

 

– Розтлумачте ваші настанови – «Попускаймоси, набуваймоси, покаймоси». Це така формула позитивного світогляду?

Це не є настанови. Це своєрідні мантри, які несуть у собі позитивну інформацію і енергію – це, власне, видно. Якщо засади – це фундамент, то ми стоїмо на тому, як нас виховали і виростили батьки. А виховали нас добре, одним із доказів цього є те, що за 14 років існування «Перкалаби» у нас не було жодного жорсткого конфлікту в групі. Ми всі дуже різні і поважаємо інакшість один одного, власне, як і інакшість решти у цьому світі.

 

– Що таке Гуцулія для «Перкалаби»? З вашої музики випливає, що це якийсь химерний, майже психоделічний край.

Однозначно. Там ближче до неба. Герметичність – як культурна, так і географічна – творять цю психоделію. Гуцульська ідентичність базована на певних кодах, поняттях і кодексах. Гуцули – дуже індивідуалістичний і гострий нарід. Вони чужих сприймають як гостей, можна довго серед них прожити і ні разу навіть не «проїхати», але так своїм і не стати. Хоча теперішні впливи згубно діють навіть і тут, але просто не так катастрофічно. Крім того, гори – це не рівнина, тобто не комуна. Мало де на рівнині можна побачити таку чистоту в хатах, на подвір’ях та у серцях, як в Гуцулії. Тут це природно.

 

– «Перкалабі» не чужий хіппівський пафос, чи не так? Чи легко жити із таким світосприйняттям?

Чужий абсолютно. «Перкалаба» не є злою, але не є і добренькою. Гуцулія – це дуже чоловіче самовідчуття. Сам на сам завжди. Перфектність – це теж коли ти сам на сам і крім тебе ніхто не доробить те, що ти робиш.

 

– Яким чином розвивається «Перкалаба»? Наскільки взагалі митцеві потрібно потрапляти під зовнішні впливи? Чи варто обмежуватися сигналом зсередини?

Еволюціонує, як будь-який живий організм. Слава Богу, «Перкалаба» – надзвичайно живий організм, і тому ця еволюція радісна і ще навіть не на піку. А стосовно впливів, то найголовніше – навчитись слухати і слухатись свого серця і вміти чути інших.

 

– Хто є по духу близьким гуртові? Чи є в учасників «Перкалаби» мрія про спільний виступ з кимось?

Мрії «Перкалаби» як колективу, мабуть, виражені в тому, що вона робить. А ментально найближчими за підходами, певно, все ж таки є «Гоголь Борделло» і «Ману Чао», але це не стосується розмови про впливи, судячи з того, що ми між собою мало говоримо про музику. На «Перкалабу» більше впливає саме життя як воно є. 

 

 

– Чим вам подобається і чим не подобається рідне місто?

 

Франківськ – це місце, де добре жити і, мабуть, помирати. Як на нас, то це найкомфортніше місто в Україні. Але Франківськ, на жаль, поки що більше втрачає ознаки міста, ніж набуває їх, на відміну від Львова, який нарешті стає містом.

 

– Куди обов’язково треба сходити в Івано-Франківську, щоб відчути його атмосферу?

Це залежить від вас і від ваших провідників. Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, де ти відчуєш свою атмосферу у Франківську. А однозначно – на репетицію «Перкалаби» (сміються).

 

– Що змінилося у місті за останніх десять років?

Тяжко сказати… Надто малий відтинок часу. Молоді гарної, різнокольорової, європейської стало більше – це точно.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

 

До теми:

Музичне шаленство «Перкалаби»

 

Гурт «Перкалаба» створений в Івано-Франківську у 1998 році. Цього ж року гурт вперше виступив на фестивалі «Червона Рута». Назва колективу походить від гуцульського села Перкалаба, яке розташоване на межі Чернівецької і Івано-Франківської областей біля кордону з Румунією.

Музичний стиль гурту на початку діяльності близький до ска-панку і реґґі, але з часом творчість групи усе більше звертається до традиційної гуцульської музики. Учасники гурту підкреслюють схильність до простоти, природної гармонії, легкості, гумору і позитивної енергії. У складі «Перкалаби» вісім музикантів, які грають на різних інструментах – серед них такі незвичні для сучасних гуртів гуцульські цимбали та африканське джамбе.

«Перкалаба» часто мандрує з концертами Україною. У листопаді 2007 року, співпрацюючи з німецьким агентством “AGENTS4MUSIC”, гурт відвідав у рамках “BARMENZAL EURO TOUR’2007” Німеччину, Австрію, Швейцарію, Польщу. Відтоді гурт постійно гастролює за кордоном.

За 14 років свого існування «Перкалаба» видала чотири повноцінних альбоми. Останній – «Дідо» – став унікальним для української сцени за кількістю запрошених до співпраці зірок, серед яких Євген Гудзь із американської групи “Gogol Bordello”, берлінські королі балкан-біту “Rot Front”, українська “ДахаБраха” та культові російські “НОМ”.

А на Різдво традиційно вже декілька років поспіль музиканти ходять вертепом по рідному Івано-Франківську, колядуючи у помешканнях друзів та прихильників, у ресторанах і кав’ярнях середмістя та просто неба біля головної ялинки міста.

Запальна музика, незвичні костюми – це видовище надовго запам’ятається перехожим, які цього року стали свідками різдвяного дійства від “Перкалаби”.

Як зазначають музичні критики, «Перкалаба» – це гідна українська відповідь на сплеск популярності Горана Бреґовіча, Бобана Марковіча і “Non Smoking Orchestra” Еміра Кустуріци.

Подібно до Євгена Гудзя, який вигадав джипсі-панк і, до речі, є поціновувачем творчості «Перкалаби», гурт вигадав свій власний стиль – gutzul roots. Кожен із чотирьох альбомів “Перкалаби” – “Горрри!” (2005), “Говорить Івано-Франківськ” (2007) “!Чидро” (2009) та “Дідо” (2011) – інакший. Якщо ранні треки гурту тяжіють до реі, то з часом «Перкалаба» все більше схиляється до народної гуцульської музики і чаклунства.