За результатами парламентських виборів-2012 уперше політична партія ВО «Свобода» представлена у Верховній Раді власною фракцією. Стартували «свободівці» у Раді ефектно – зі спиляної огорожі та сутичок біля трибуни на знак протесту проти голосування чужими картками.

Народний депутат України, голова Івано-Франківської обласної організації партії Олександр Сич поділився з «ГК» першими враженнями від роботи у парламенті та розповів, що «Свобода» збирається робити далі.

 

– Олександре Максимовичу, «Свобода» у Верховній Раді почала з того, що й хотіли бачити її виборці. Та все-таки громадяни сподіваються і законотворчої роботи від своїх обранців. Якими будуть перші кроки «Свободи» у Верховній Раді?

Не думаю, що силове протистояння в перші дні роботи парламенту – це саме те, що хотіли бачити виборці. Але воно стало виявом тої політичної культури, яка вже склалася. Та очевидно, парламент існує не для того, аби там штовхатися, а для того, щоби творити закони. Від «Свободи», що до цього часу не була парламентською партією, люди помилково чекають того, чого вони очікували й від мене тоді, коли я був обраний на посаду голови обласної ради. Багато тоді міркували так: «От Сич прийшов – представник «Свободи», радикальний. Оце зараз буде політичний цирк! Оце можна буде спостерігати, як Сич і Вишиванюк чубляться!» Я такі стереотипні очікування прекрасно усвідомлював і доклав зусиль, щоби їх розвіяти і щоб обласна рада працювала конструктивно. Так же буде чинити і «Свобода» в парламенті.

Наші завдання випливають з нашої ідеології і з нашої програми. Ми будемо домагатися їх виконання жорсткою наступальністю, але в той же час готові і до конструктиву. І ми його постараємося продемонструвати. Що чекати від «Свободи» далі? Наші законотворчі плани  озвучувалися очільниками партії під час виборчої кампанії, і не вважаю за доцільне їх повторювати. Казати, що вони будуть запропоновані винятково парламентською фракцією «Свободи» і що ми доб’ємося їх прийняття – це не зовсім так… З уваги на її чисельний склад, ми, перш за все, можемо сподіватися на прийняття тих законопроектів, які будуть погоджені з усією опозицією.

Однак, крім стратегічних законодавчих планів, у парламентській діяльності сьогодні є багато актуальних проблем, і першою серед них слід назвати недосконалий бюджет. Ми вже розробили проект постанови про його винесення на повторне обговорення. Ще одне вкрай актуальне питання – земля сільськогосподарського призначення. Будемо контролювати, аби не був знятий мораторій на її продаж. Йдемо далі. Питання, яке є наболілим для всього суспільства, – збереження державного статусу української мови. Далі – «харківські угоди»… Ще актуальніше і в логічному взаємозв’язку з ними є питання потенційного вступу України у Митний союз… Що стосується стратегічних кроків, то для нас важливо, щоб був забезпечений паритет взаємин законодавчої і виконавчої влади.

– Чого можна сподіватися від Ради, де опозиція в меншості? Хіба є надія, наприклад, скасувати «мовний закон» чи «харківські угоди»?

Працювати можна і в меншості і чогось добиватися, за умови, якщо меншість себе належним чином поставить, доведе, що вона є принципова, конструктивна і має підтримку в суспільстві. Я б порівняв нинішню ситуацію із феноменом ВРУ першого скликання. Це був переломний час між розвалом СРСР і проголошенням Незалежності, і тоді в парламенті була сформована опозиційна Народна Рада. Вона хоч і не мала більшості, але володіла моральною перевагою. А тому більшість її вимог знаходили позитивний резонанс у суспільстві. Народна Рада відчувала за собою підтримку народу, і прокомуністична більшість змушена була йти на поступки. Головне, що Народна Рада тоді працювала конструктивно на здобуття Незалежності. Подібна ситуація складається і сьогодні. Те, що націонал-демократичні сили не мають арифметичної переваги, ще не означає, що вони не зможуть змусити більшість піти на конструктивні поступки, які потрібні для розбудови нашої держави.

Щодо самої прорегіональної більшості, то мені видається, що вона не буде довготривалою. Кадри, запропоновані Партією регіонів на керівні посади спікера ВР та Прем’єр-міністра Уряду, – це пристарілі люди. Для мене це сигнал, що Партія регіонів вступила в період кризи. Тут можна глибше вдаватися в аналіз. Сама Партія регіонів не є монолітною, вона складається з представників ряду фінансово-політичних угрупувань, які мають різні інтереси. Закономірно, що вони між собою конкурують, але це поки що так яскраво не виливається на поверхню. Свого часу подібні процеси можна було спостерігати у правлячій НУ. Зрештою, Партія регіонів і сьогодні не має більшості у ВРУ і мусить домовлятися з комуністами. Думаю, чим ближче до президентських виборів, тим менше представник Партії регіонів матиме шансів перемогти на цих виборах і тим більше проблем виникатиме у провладній більшості. А після виборів, у разі поразки Партії регіонів, почнеться зворотній процес «тушкування». 2015-й може стати переломним роком у визначенні подальших  тенденцій розвитку України.

– А яким буде 2013 рік? Чи дотягне ця Рада до 2015 року?

Думаю, що дотягне. У Верховній Раді з’явилися дві нові сили – УДАР і «Свобода». Як вони себе будуть вести – це важливо і для більшості, і для меншості. В процесі будь-якої комунікації відбувається «притирання» центрів впливу. Мені здається, що цей процес скоро завершиться, в тому числі ось це силове протистояння. Кожен зрозуміє, хто є хто, і почнеться конструктивна робота.

Наразі, як би збоку це не виглядало і як би критично наші опоненти не оцінювали участі «Свободи» в парламентських силових протистояннях, я повторюю: це намагання поставити більшість на місце і в русло законотворення. Не можна голосувати чужими картками! Не можна ігнорувати державну українську мову! Не можна грубо порушувати регламент під час обрання керівництва Ради! І ще багато таких «не можна». Бо насправді в попередньому скликанні Партія регіонів звикла в парламенті робити все, що їй заманеться: грубо порушувати Конституцію, ігнорувати регламент… А якщо опозиція протестувала, то проти неї застосовували грубу фізичну силу. Ми ж продемонстрували, що проти сили є інша сила і що це не вихід. А цим самим сказали – давайте будемо працювати в законодавчому полі.

– Зараз аналітики говорять про проект Банкової, за яким на президентських виборах у другому турі має залишитися Тягнибок і Янукович. Тягнибока начебто готуються виставити радикалом-фашистом супроти поміркованого Януковича, який і переможе на виборах. Чи обговорюють у партії цей сценарій? Чи готуються до такого варіанту?

А що в цих чутках нового? Ми сприймаємо їх в контексті тих технологічних нападок, які партія вже пережила: що вона «непрохідна», що її «фінансує ФСБ, Коломойський і донецькі», що «Тягнибок – це підставний кандидат на пост президента України» тощо. Це все вже звучало. Головне, що виборці на такі недобросовісні політичні маніпуляції не зважають, свідченням чого власне і став показник підтримки ВО «Свобода» на останніх парламентських виборах. Ми набрали 11% голосів, хоча я впевнений, що наш реальний результат насправді був набагато вищим. На жаль, на Сході України ми ще не в силі були захистити усі наші голоси. Зрештою, я пригадую соціологічні дослідження, які проводилися в місті Івано-Франківську. Так от, коли ми попросили поставити в анкеті питання про те, як люди сприймають оці всі нісенітниці, то виявилося, що рівень їх сприйняття набирає мізерні відсотки. Тому насправді все це піна, яку в засоби масової інформації запускають наші недоброзичливі опоненти. А виборці на це не клюють.

– Як Ви плануєте лобіювати інтереси Івано-Франківщини у парламенті?

У кожному законі, який буде прийматися! А зокрема під час прийняття законодавчих актів, які мають фінансово-бюджетне навантаження. Нас там є багатенько від Галичини і від нашої області зокрема. Очевидно, що будемо сукупно діяти, будемо добиватися і вимагати того, щоб інтереси і Прикарпаття, і Галичини не були відображені гірше, аніж інтереси інших регіонів України. Та все залежить від того, на який рівень ми поставимо взаємовідносини більшості з опозицією. Якщо більшість зрозуміє, що силою нас не зламати, що краще знаходити компроміс і порозуміння, якщо ми зможемо їм довести, що саме так треба чинити, то нам легше буде не тільки відстоювати принципові політичні позиції, але й лобіювати економічні інтереси.

В кожному законопроекті ми будемо слідкувати за тим, щоби інтереси нашої області були належно враховані. Я зі свого боку планую тримати тісний контакт з обласною і з міською владою, збирати «базу» проблемних питань. Коли народний депутат має їх у своєму портфелі, завжди може виникнути нагода – чи при слуханні якогось закону, а чи при розгляді бюджету або іншого питання, що має фінансово-економічне навантаження, – вставити словечко і закцентувати на цій проблематиці увагу.

– Як народний депутат, якими пільгами Ви готові скористатися? Від яких збираєтеся відмовитися?

Чесно кажучи, ще навіть не мав часу розібратися, які там є пільги. Все те, чим користується депутат, я би поділив на дві категорії: необхідні речі, які створюють елементарні життєві умови для роботи депутата, і власне пільги. Якщо мова йде про проїзд, то очевидно, що це не пільга. А я ж нікуди більше й не їжджу – лиш до Києва та з Києва в Івано-Франківськ на свій виборчий округ. Хіба що ще згідно з планами роботи комітету Верховної Ради, до якого я належу, або ж за завданням керівництва парламенту може бути відрядження в іншу місцевість України. Якщо мова йде про проживання в Києві, то це також не пільга. Але якщо мова йде, скажімо, про якісь фешенебельні санаторії для відпочинку чи щось подібне – я готовий від цього відмовитися.

Особливо в пресі нагнітається питання щодо проживання народних депутатів у Києві. А  мені так видається, що тут можливе велике зловживання тими коштами, які визначені для його забезпечення. От порахуйте самі. Один день перебування депутата в готелі коштує в середньому 500 гривень. Відповідно, на місяць – 15 тисяч гривень, на рік – 180 тисяч гривень, потенційно за 5 років – 900 тисяч гривень. Майже мільйон! При тому зрозуміло, що готельне життя далеко не повноцінне і ним можна жити короткий час – тиждень, два, місяць… А потім починаються проблеми зі здоров’ям. Бо ж вранці встаєш – і бажано було б щось гарячого з’їсти. Натомість перехопиш булочку з кефіром – і побіг. Потім у Верховній Раді зайдеш у буфет і перекусиш. Ввечері знову кефір…

Насправді, якби депутат мав квартирку, де міг би собі сам зварити чи підігріти, – це було б набагато краще. По-перше, для здоров’я депутата, по-друге, якби квартира була службовою – то і для держави. Варто зробити, як у Польщі. Збудувати спеціальні депутатські будинки для службового використання. Став депутатом – на тобі ключик від однокімнатної квартири. Припинив повноваження – віддай ключ. Я порахував суму на одного депутата, а ви перемножте її десь на 300 тих народних депутатів, що потребують житлового забезпечення в столиці. От і виходить кругленька сума.  За ці гроші спокійно можна збудувати такі будинки, і вони будуть служити десятиліттями. А те, що зараз робиться, – враження, що хтось просто на цьому відмиває гроші. Бо готель «Київ» – це насправді такий класичний совковий гуртожиток! І за такий  гуртожиток викидати такі гроші?!

У цьому році так багато новообраних і «безквартирних» депутатів, що їх розселили в трьох готелях: «Київ», «Національний» і «Україна». Нашу фракцію поселили в готелі «Україна». Зауважте, що за половину суми від витрат на проживання депутата (15 тис. грн. на місяць) можна було б винайняти квартиру з кухнею, з меблями, з посудом. До мене приїхала б дружина або донька, яка живе під Києвом, раз на тиждень наварила б баняк зупи… І це було б і для держави дешевше, і для депутата корисніше. Насправді у тих всіх пільгах і механізмах забезпечення діяльності депутата ще треба добре розібратися. Й цілком може бути, що там виявляться великі зловживання – і то далеко не завжди з боку депутатів, а з боку тих, хто займається тим забезпеченням.

Розмовляла Марія ГАВРИЛЮК