Вже не згадаю прізвища того білоруського автора, та було кумедно і трохи дивно, коли головний герой його твору розповідав про своє село і, щоб підкреслити відсталість малої батьківщини, наголосив на тому, що газифікація відбулася лише рік тому. Події розгорталися в середині минулого століття.

У Брустурах трубу з газом проклали теж лише минулого року. Правда, зараз надворі 2013-й. Та великого смутку від такого тривалого спізнення зовсім нема. Навпаки, собі думаю, якими б сприятливими для комфорту не були цивілізаційні блага, вони – руйнівні.

Цієї зими наша хата ще не опалюється газом, бо треба виконати певні технічні операції, плюс вони доволі коштовні. Але рано чи пізно це відбудеться, і я з сумом думаю про долю печі. Адже століттями саме вона була визначальною в побуті. Тому і добрі мулярі завше цінувалися.

Печі бувають різних форм і призначень. Щоб в хаті нагріти, щоб їсти зварити, щоб хліб спекти, щоб спати на печі. І чим більше функцій, тим більший розмір. Значимість печі можна порівнювати лише зі значимістю корови. Жінка без чоловіка проживе і навпаки, але якщо нема печі і корови, то нема життя.

Вже років десять, як сільська пекарня позбавила потреби пекти хліб вдома. Та на Різдвяні свята мама все ще пече калачі, а на Великодні – паски в домашній печі. Це арочна порожнина, вбудована у корпус печі. В ній розпалюють ватру, і дрова горять, доки не лишиться сама грань (жар). Відтак її кочергою підгрібають до виходу, ставлять поза грань ринки з тістом і закривають засувом на півтори-дві години, залежно від печі, бо кожна піч є індивідуальною і має свої, притаманні лише їй, властивості. Навіть один і той же муляр не може створити дві однакові печі, бо залежить ще й від цегли, глини, кахлю, шпаргату. Печі для хліба добре обмуровувати зсередини білою цеглою (шамоткою). Вона вбирає у себе жар і довго зберігає тепло. Відповідно, підтримує високу температуру, від якої хліб добре випікається всередині, а не лише згорає зовні.

Окремий сегмент печі – братрура. Це невелика шафка, в яку ставлять гарячі страви, щоб не вистигали. Вона, як і пічка для хліба, вбудована у корпус печі. В давніших печах є ще й котел. Він розташований в краю шпаргату біля стіни. До нього наливають води, і коли горить ватра, вода нагрівається. А позаяк цегла і глина довкола кітла ще довго після ватри тримають тепло, то й вода лишається теплою.

Коли взимку приїжджаю додому в Брустури на вихідні і свята, то завше ночую на печі. Навіть на ранок, коли в хаті трохи вистигає, на печі затишно і тепло. А ще дуже гарно, коли заходиш до хати з морозу і грієш червоні від холоду руки над червоним од жару шпаргатом.

Невже наступної зими доведеться грітись біля конвектора?

Василь Карп’юк,

Поет, журналіст