«Коли я вийшла з води, здавалося, що співає кожна клітинка тіла і душі», – каже про свій досвід купання на свято Водохреща франківчанка Наталія Боднар.
Всі без винятку, хто спробував занурюватися на Йордан, розповідають про надзвичайну радість, яку подарував їм перший досвід крижаної купелі. Хтось після цього взявся практикувати загартовування і моржування, хтось продовжує купатися тільки в час останнього свята Різдвяного циклу. І кожен заохотив своїм досвідом іще когось – батьків чи дітей, друзів чи колег по роботі. А все тому, що йорданська купіль – радісна.
Що робити тому, хто хоче приєднатися до когорти йорданських купальників, та ніяк не наважиться? Готуючись до першого зимового занурення на Водохреща, наш кореспондент дізнавався, як краще це зробити.
«Тоді відчувала непохитну віру…»
Серед людей вважається, що на Водохреща змиваєш із себе всі гріхи і зміцнюєш організм. Церква обережно трактує сакральний зміст народної традиції йорданських купань, наголошуючи на духовності й обережному ставленні до власного здоров’я.
«Купатися на свято Богоявлення Господнього, яке називають Водохреща або Йорданом, треба з великою вірою», – переконана 68-річна Марія Скуратівська. Жінка знає, чому наголошує на цьому. Три роки тому вона вперше зайшла у воду ополонки, яку кожного року вирубують у кризі міського озера в Івано-Франківському парку. Пані Марія скупалася на Йордан разом із внуком, п’ятирічним Максимчиком. Хлопчик два роки перед тим тяжко хворів на пневмонію. «Ми випробували вже і уколи, і крапельниці, й інгалятори, – розповідає пані Марія. – Але запалення легенів у внука розвивалося щоразу, як починався нежить. І тому ми порадилися з лікарем й узялися загартовуватися».
Кілька місяців до занурення обоє практикували обтирання холодною водою. Про зимове купання не думали, зізнається бабця. Але якось у церкві жінка розговорилася з літньою подружньою парою. Та розповіла їй про свій досвід купання впродовж усього року, відчуття і зміни, пов’язані з великою вірою. «Це так на мене вплинуло, – пригадує жінка, – що я попросила їх заопікуватися нами. В день свята Богоявлення ми прийшли на Службу Божу і після її завершення попросили благословення на купання у священика. А коли прийшли на озеро, всі разом – і я з онуком – помолилися і пішли у воду. Дуже допомогло, що було багато людей: були зовсім юні і старші люди, були батьки із дітьми. Тоді я відчувала непохитну віру, що все буде добре. Так і було. Тепер внук майже не хворіє. Ми не купаємося взимку, хоча продовжуємо обтирання й обливання. Але на Водохреща обов’язково йдемо на озеро в парк – занурюємося уже втрьох, разом із татом Максимка».
«Купаюся сьогодні!»
«Коли виходиш із води, відчуваєш радісну вдячність – вдячність до себе і до світу, що саме так почала свій день», – розповідає про свій досвід Наталія Боднар. Жінка почала купатися в 36 і вже чотири роки активно практикує ранкові запливи у Бистриці на Об’їзній. «Зазвичай я не програмую себе на якісь далекосяжні речі, – продовжує пані Наталія. – Прокидаюся вранці і виходжу на ріку. Стараюся робити це на світанку, коли сходить сонце і в його перших променях іскриться сніг. Тоді вода особливо вабить. І я кажу сама собі: «Купаюся сьогодні!» Випірнаю вже трохи іншою людиною. Світ – прекрасний. Співає кожна клітина тіла і душі. Здається, можеш полетіти… Інколи навіть затримуюся з одяганням, бо насправді вже не холодно, а тільки добре».
До купання Наталію Боднар спонукала випадкова знайома. Вона так хороше розказала, як плаває в ріці щодня з 25-го березня аж до 25-го жовтня, що Наталія вирішила й собі спробувати. «Втягнулася так, що спочатку настало 25-те жовтня, потім 25-те грудня і врешті Йордан, – сміється жінка. – От і купаюся по сьогодні». На свято Водохреща пані Наталія виходить на улюблене місце разом із чоловіком і дітьми. Каже, що ці запливи справді святкові, бо на березі Бистриці збирається гарне товариство – однодумці. Відсвіжуються враження від крижаної купелі, і по-особливому смакує карпатський чай.
«Точно знаю, що готова прийняти купіль»
«Я готуюся вже три роки і тільки тепер точно знаю, що готова прийняти йорданську купіль, – зізнається Тетяна Дорошенко. – Довший час я не наважувалася це зробити через якусь внутрішню недовіру». Для 23-річної жінки купання на Водохреща – передовсім духовна практика. «Я маю релігійну мету – здобути очищення душі і тіла, – каже вона. – Це потрібно мені для самовиховання і самоствердження».
Тетяна поставилася до підготовки особливо відповідально. Вона готує і гартує тіло, справедливо вважаючи, що разом із ним гартується і її дух. З ранньої весни до пізньої осені вона бігає. Завершує пробіжки, які має змогу робити тільки після роботи, на ріці. Там умивається, обтирається і біжить додому. «Після роботи здається, що вже цілком вичавлена і ні на що не здатна. Але досить підняти себе на пробіжку і вмитися у «живій» воді з ріки, як повертаються сили й піднімається настрій», – розповідає пані Тетяна. Те, з яким бажанням і надією набути особливого досвіду жінка готується до святкового купання, захоплює. Настільки, що приєднуємося. Христос хрестився – в ріці Йордані!
Наталія КУШНІРЕНКО
До теми
Богдан ФЕДЬКІВ, журналіст, депутат міської ради:
– Купаюся в озері цілий рік. Почав із 1992-го. Все дуже просто: завжди займався спортом і це стало логічним продовженням спортивного життя. В школі склав норматив на звання кандидата в майстри спорту з лижних гонок. Пройшов легкоатлетичну «школу виживання» в армії, коли служив у Туркменістані. Коли вчився у Львівському університеті, займався боротьбою. У Франківську також не полишав заняття спортом – перевів їх на постійну основу, у щоденну фізкультуру.
Плавати почав із літа 1992 року. Не пропускав і не пропускаю жодного дня, незважаючи на температуру. Було і мінус 25, і мінус 27 градусів. Знаєте, що тоді вода здається особливо теплою? Бо тримає плюс 3 – плюс 4. Цей контраст дуже корисний для організму. Відколи я почав «моржувати», в лікарні жодного разу не був.
Раджу тим, хто хоче почати, поступово адаптувати свій організм до зимового купання. Тобто починати купатися з літа. Якщо все-таки вирішили спробувати зараз, занурюватися тверезим. Це – категорично. Перед тим, як зайти у воду, слід розігрітися – пробігтися, потягнутися, зробити гімнастику, щоби привести організм у тонус. У воді – тричі присісти, занурившись із головою. Це важливо, бо на голові – головні нервові закінчення. Довше бути в воді не варто. На березі краще не витиратися, а одразу вдягнутися в сухий одяг – бавовняний, поверх вовняний. Після цього не зупинятися, а йти чи продовжити пробіжку.
Запевняю: 95% не захворіють після першої купелі. Гаряча кава, глінтвейн – то все не потрібне. Бо не має нічого спільного зі здоровим способом життя, задля чого, власне, ми й купаємося.
Андрій «Федот» ФЕДОТОВ, фронтмен гурту «Перкалаба»:
Все побудоване на внутрішніх відчуттях… Вперше я купався на Йордан у річці із віруючим другом. Отримав неймовірне задоволення. Останніх чотири роки постійно купаюся з 74-річним батьком. Купаємося в Бистриці всю зиму: він – для мене, а я – для нього.
А на сам Йордан ми з батьком купаємося вже 15 років. Це свято зустрічаємо в місті на ріці – також із «Перкалабою». То радість, що з нами йдуть наші друзі і друзі наших друзів. Буває, що люди один рік дивляться, а на другий приєднуються. Буває, що й ні. Нехай кожен робить те, що вважає кращим для себе, орієнтується на свої внутрішні відчуття. Плюс віра, яка має жити в серці людини.
Олександр СИЧ, народний депутат України, екс-голова Івано-Франківської обласної ради:
– Останніх п’ять років регулярно купаюся на Йордан. В цей день також купаються мої дружина і син. Я дуже люблю воду. І як тільки є така можливість, занурююся в свіжу гірську воду – у будь-яку пору року. Постійно загартовуюся – з літа і цілу осінь, поки знижується температура. Бігаю, роблю гімнастику, обтираюся. Тому скупатися взимку для мене – не проблема. Але справжнім «моржем» себе не вважаю, бо те, чи буду купатися, залежить від стану організму і від настрою.
Знаю, наскільки важлива віра для того, щоби почати практикувати йорданське купання. Головне – не мати сумнівів. Мій товариш зараз спеціально готується, щоби вперше зануритися на Водохреща – вже два тижні бігає босий по снігу довкола хати. Але це не так важливо, як настрій і відповідний стан духу. Переконаний, що такий досвід допомагає в житті – загартовує тіло й дух до стресів.
До того часу, як почати купатися на Йордан, намагався якомога довше тримати сезон купання в ріці. А традицію щороку в такий спосіб святкувати Водохреща ми запровадили, коли я очолював обласну раду. Якось ми із заступниками поїхали в Гошівський монастир на святкову Службу Божу. Після завершення Літургії на Ясній Горі разом із святковою процесією зійшли до річки Лужанки. По дорозі до нас приєдналися люди з села. Були і прочани з Тернополя, Львова, Києва. Всю дорогу колядували, грав духовий оркестр. Водосвяття на ріці завершилося святковим купанням. Цього року ми домовилися з товаришами та колегами з облради знову зустріти свято в Гошеві і продовжити нашу традицію.
Після служби на Ясній Горі Олександр Сич купається на Водохреща в Свічі. 2011 р., село Мислівка Долинського району.