Якось

 

СНІД

Молодий канадський лікар-венеролог Робер Клешар поїхав в одне маленьке селище на острові Ньюфаундленд. У нього було завдання – взяти у місцевих жителів кров на аналіз (всього у цьому селищі проживає 23 чоловіків і 14 жінок у віці від 22 до 47 років). Жителі селища займаються риболовлею і лісозаготівлями. Всі жінки заміжні. Молодий лікар взяв зразки крові і привіз їх на материк у клініку. Там він провів необхідні аналізи і з’ясував, що всі жителі цього селища хворі на СНІД. Про що їм і поспішили повідомити. Коли Клешара через 5 місяців відрядили у це ж селище за повторними аналізами, він застав там повний бедлам. Жителі вирішили прожити решту своїх днів з шиком. Вони зняли з рахунків гроші і віддавалися пиятиці і розпусті. Клешар був у шоці від побаченого. Шампанське лилося рікою, всі давно забули, хто чий чоловік і дружина. Діяли за принципом: кого хочу, того і люблю. Природно, роботу всі закинули. Сяк-так Клешару вдалося взяти аналізи крові в учасників оргії, що проходила під девізом “Живемо останні години”. Через день Клешару стало погано. Чому? Тому що повторні тести показали відсутність будь-якого натяку на СНІД. Коли жителям селища про це повідомили, хміль вивітрився з їх голови в ту ж мить.  Йде суд. Розбито 14 сімей. Пропито багато грошей. Мешканці селища вимагають від Клешара компенсації у розмірі майже 3 млн. доларів. Правда, деякі з них ні про що не шкодують. Як вдалося з’ясувати, в основному це холостяки.

І взагалі…

Якось один бізнесмен стояв на пірсі у маленькому селі і спостерігав за рибалкою, який сидів у вутлому човнику. Рибалка зловив величезного тунця. Бізнесмен привітав рибалку з успіхом і запитав, скільки часу потрібно, щоб зловити таку рибу. “Години зо дві, не більше”, – відповів рибалка. “Чому ж ти не залишився в морі довше й не піймав ще кілька таких рибин?” – здивувався бізнесмен. “Однієї риби достатньо, щоб моя родина прожила завтрашній день”, – відповів той. “Але що ж ти робиш увесь день?” – не вгавав бізнесмен. “Я сплю до обіду, потім йду на кілька годин рибалити, потім граюся зі своїми дітьми, тоді ми з моєю дружиною влаштовуємо собі сієсту, потім я йду в село прогулятися, п’ю ввечері вино й граю зі своїми друзями на гітарі. Ви бачите – я насолоджуюся життям”, – пояснив рибалка. “Я – випускник Гарварду, – сказав бізнесмен, – я допоможу тобі, ти все робиш не так. Ти повинен цілий день рибалити і потім купити собі великий човен”. – “І що потім?” – запитав рибалка. “Потім ти будеш ловити ще більше риби і зможеш купити собі кілька човнів, навіть кораблів, і одного прекрасного дня у тебе буде ціла флотилія”. – “А потім?” – “Потім замість того, щоб продавати рибу посередникові, ти будеш привозити її прямо на фабрику і, збільшивши прибуток, відкриєш власну фабрику”. – “А далі?” – “Далі ти залишиш це Богом забуте селище і переїдеш у велике місто і, можливо, одного разу ти зможеш відкрити величезний офіс і бути там директором”. – “І скільки все це займе часу?” – “Років п’ятнадцять-двадцять”. – “І що ж потім?” – “А потім, – розсміявся бізнесмен, – потім настане найприємніше. Ти зможеш продати свою фірму за кілька мільйонів і стати дуже багатим”. – “А тоді?” – “Тоді ти зможеш перестати працювати, ти переїдеш у маленьке село на узбережжі, будеш спати до обіду, трохи рибалити, грати з дітьми, влаштовувати сієсту з дружиною, прогулюватися селом, пити вино вечорами і грати зі своїми друзями на гітарі…”