“Знущалися від 6 ранку до 10 вечора”: прикарпатський ветеран Петро Недоходюк — про два роки полону

  • Кулеметник 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс” Петро Недоходюк з Івано-Франківщини пережив два роки катувань у російському полоні.

    Військовослужбовець мобілізувався у вересні 2022 року та воював на Бахмутському напрямку. Під час бойового завдання на передовій він отримав поранення голови, ніг і плеча. Військовий пролежав добу на полі бою. Опісля російські солдати взяли його в полон, пише Суспільне. 

    “Батьки померли, коли я ще був маленьким”

    Петро Недоходюк родом — із села Красноїлля, що у Верховинському районі. Він зростав сиротою у багатодітній родині.

    “Батьки померли, коли ще був маленьким, тож я залишився з бабусею. Були два старші брати та три сестри. Потім бабуся померла. Старша сестра вийшла заміж, і вона була мені, як мати”, — пригадує чоловік.

    До повномасштабного вторгнення росіян в Україну Петро Недоходюк працював на різних роботах. Чоловік каже: не вірив, що війна триватиме довго.

    “У військкомат мене взяли з дому 27 вересня 2022 року. У січні 2023 поїхав у Рівне на навчання і звідти — на Бахмут. Служив у 10 гірсько-штурмовій бригаді. Був кулеметником, старшим на позиції. Траплялося таке, що ми сім днів перебували на позиції, інколи — три тижні”, — говорить Петро Недоходюк.

    “Вони тягнули мене до ями, де скидали трупи”

    У липні 2023 року, пригадує воїн, його з побратимами відправили окопуватися. На місці їх мали зустріти українські військові. Однак бійці потрапили під російський обстріл.

    “Нам дали неправильні координати. Вдарила авіація, гранатомет, і мене приглушило. Потім через дрон кинули гранату перед нами. Нас було шестеро. В мене — дві ноги поранені, праве плече і голова. Я сам надав собі першу медичну допомогу. Трішки поповз і вже не стало сил”, — розповідає звільнений з полону боєць.

    Петро Недоходюк отямився вже у полоні в росіян, які ще добу тягнули його до своїх позицій.

    “Вони тягнули мене до ями, де скидали трупи. Я ще почав рухатися, і вони по рації передали: “Він ще живий”. Тоді мене забрали в якийсь підвал. Надали трошки допомогу, бо в мене в ранах вже хробаки були, і взяли в Луганську лікарню”, — каже військовослужбовець.

    Після чотирьох місяців у медзакладі в Луганську Петра Недоходюка перевезли до місцевої тюрми, де в бараці перебували 150 людей. Там він пробув наступні десять місяців.

    “Мене боліло все. Дуже погано з пам’яттю було. Коли мене вдарили в голову, то так, що я на пів року втратив пам’ять. Я забув друзів, родичів деяких дуже довго згадував”, — говорить Петро Недоходюк.

    “Я не був битий лише 9 травня”

    У Луганській в’язниці полонених били усіх і щодня, продовжує Петро Недоходюк. Найжорстокішими були чеченці. Вони використовували кийки та електрошокери. Після побиття все тіло бранця було чорним.

    “Чеченці били з усієї сили. Нас вишиковували у два ряди: руки — назад, голову — вниз. Заходили по 15, по 20 людей, кийками біля всіх підряд. Не можна було повернутися, відвернутися. Як трішки відвернувся, ще дужче діставав”, — розповідає колишній військовополонений.

    Та найстрашніше, каже військовий, його та побратимів чекало після переведення до тюрми в Росії. Там тортури тривали майже цілодобово.

    “У Башкирії вже надії не було, лише одна мета — день пережити або ніч переночувати. Знущання були від 6 години ранку до 10 вечора. А потім ще вночі. Ставилися, як до скотів. Там за десять місяців я не був битий лише 9 травня”, — говорить боєць.

    У тюремній камері сиділи по п’ятеро полонених. Кімнати були нашпиговані “прослушками” та камерами спостереження. Спілкуватися між собою ув’язненим забороняли. Увесь день бранці мали стояти, маршувати або ж виконувати фізичні вправи.

    “Коли росіяни заходять у камеру, ти маєш бути зігнутий на 90%, руки — назад і закриті очі. Так можна було стояти годинами. Як не витримували, вони електрошокером б’ють до тих пір, що дійсно людина вже “вирубується”. Тоді виливають відро води, кинуть на нари, трошки полежиш і вставай, і знову”, — каже військовий.

    Найстрашнішим днем у російській неволі Петро Недоходюк називав понеділок. Тоді тортур було найбільше.

    “То в нас був банний день. Ми були на третьому поверсі й мали зігнутими, тримаючись один за одного, за одну хвилину збігти у підвал, у баню. Не встигали — били. Повертали й так могли по 20, по 30 разів. Потім, як ми намочимося в бані, вони підкручують електрошокери до кінця і починають бити. Тіло мокре так б’є, що дехто не витримував”, — пригадує Петро Недоходюк.

    У камерах був постійний холод, сморід та нестача кисню. На стінах та стелі — грибок. З одягу українські полонені мали білизну, піжаму й тапочки.

    “Спати треба було на правому боці й дивитися на лампочку. Очі заплющені, але голова має бути обернена на лампочку. Якби відвернув — вони давали попередження. А якщо ти це попередження не почув або трішки заснув, то забігали й спати вже не можна, вже фізичні вправи треба всю ніч робити”, — говорить чоловік.

    За два роки в полоні Петро Недоходюк схуд на 20 кілограмів. Українських бранців годували перловою кашею та напівгнилою капустою.

    “За дві хвилини треба було взяти їжу, з’їсти, помити посуд і здати. Все встигали, бо там їсти було чотири ложки. А ще спеціально давали дуже гаряче, так що піднебіння спалювали”, — додає колишній військовополонений.

    “Росіяни кажуть, що в Україні Бога немає”

    Від таких знущань з українців, каже Петро Недоходюк, росіяни отримували задоволення та до фізичних тортур регулярно додавали моральні. Кожен ранок починали з російського гімну, який мали виконувати військовополонені. А якщо вбивали побратимів, інших змушували годину плакати за ними.

    “Я не знаю, скільки разів плакав, але багато. “Західняків” вони називали бандерівцями. А в мене був гуцульський говір, то знущалися ще дужче. Змушували всіх підписати згоду на російське громадянство, а я їм казав: ви мене застрельте, робіть зі мною, що хочете, я не підпишу. А вони: “Бандера”. І знущалися за це ще більше. Але я їм так і сказав: що хоч сьогодні помру, я не підпишу”, — розповідає Петро Недоходюк.

    Єдине, що допомагало вижити, каже боєць, — віра в Бога. Підпільно молився щодня, та одного разу росіяни помітили й це.

    “Раз перехрестився — відеокамери зафіксували. Прийшли, то так електрошокерами руки побили, що вранці я не міг ложку до рота підняти. Сказали, що в Україні Бога немає”, — пригадує боєць.

    За його словами, у російському полоні тортури витримували не всі. Траплялися випадки, що люди божеволіли.

    “Було багато хлопців, що кричали, помітно, що вони сходили з розуму. Але росіяни кудись забирали цих людей. Не знаю, чи це якась психлікарня була окрема, чи що. Так чуєш, що він там день покричить, і вже його десь заберуть, вже його не чутно”, — пояснює Петро Недоходюк.

    Звільнення з полону

    Петро не вірив у те, що колись повернеться додому. За день до звільнення, 22 липня 2025 року, пригадує чоловік, їх вивели в коридор, роздягнули й фотографували з табличками. Потім зав’язали руки, очі та загнали в підвал, де протримали добу.

    “Потім нас завантажили на машини й везли, напевно, цілий день. Дали нам по одному сухпайку, але їсти не дозволяли. У нас руки зав’язані, очі зав’язані. І кажуть: “Ми вас веземо зараз ще пару кілометрів, і чого ми вас маємо возити, ми вас за**яримо”. Десь годину ми проїхали. Я чую, що за дві години буде літак. Вже в мене якась думка така з’явилося, що нас десь перевозять. Коли ми приїхали в Україну, в мене вже тоді дуже велика радість була. Хоча був дуже хворий, але мав якусь таку силу”, — пригадує військовослужбовець.

    20 серпня 2025 року бійця зустрічали на Верховинщині. Наразі Петро Недоходюк лікується та проходить реабілітацію. Каже: досі болять ноги, частково втратив зір та слух і мріє про волонтерську справу.

    “Я починаю адаптовуватися до нормального життя. Іноді люди сприймають те, що я пережив у полоні, по-різному. Дехто не вірить, що таке було. Дехто каже, що брешу. Просто людині, яка це не пройшла, дійсно важко повірити, що таке відбувається. А я, коли одужаю, хотів би волонтерити. Сили на це я ще маю”, — додає Петро Недоходюк.

    Читайте також: Майже три роки в полоні: після повернення ветеран Євген Еккерт знайшов у Франківську дім і кохання

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!