Під час першого завдання на передовій франківський будівельник Володимир Кіт потрапив у полон, де пробув вісім місяців. Цьогоріч у травні його обміняли. З того часу ветеран ходить колами, аби отримати те, що йому належить за законом, пише Галицький кореспондент. 

46-річного франківця Володимира Кота мобілізували торік у травні, у Рівному на навчанні протримався лише два тижні – далися взнаки проблеми зі здоров’ям. Внаслідок перенесеного колись туберкульозу чоловіка багато років мордували гіпертонія і загалом серцево-судинні захворювання, під час військових навчань підскочила температура тіла, почався бронхіт. Щойно він надягав бронежилет, починав задихатися. Ще під час проходження ВЛК франківцю встановили обмежену придатність до військової служби.

Володимира скерували до військового шпиталю, де він лікувався протягом усього навчання.

Зрештою чоловік потрапив у бригаду третього окремого механізованого батальйону, яка виконувала завдання на гарячих напрямках. Кіт майже одразу опинився на передовій.

«Сказали йти на завдання, через три дні мав повернутися. Саме в цей час якраз повинні були  надійти поштою документи з львівського шпиталю, згідно яких я мав негайно розпочати лікування, йшлося зокрема й про отримання інвалідності», – розповідає Володимир. 

Або загибель, або полон

Дев’ять днів Кіт з двома побратимами захищали позицію на «нулю». Їх запекло штурмували втричі більше росіян.

«Я чітко розумів, що є лише два варіанти: або загибель, або полон, – каже ветеран. – Ми з хлопцями були впевнені, що загинемо. Я думав: невже ось так тут все і закінчиться?».

Один побратим загинув. Двоє інших потрапили в полон.

«Спершу ми були переконані, що нас розстріляють, бо в росіян була вказівка не брати полонених. Не знаю чому ми вижили», – додає Володимир. 

Під час першого ж допиту йому поламали руку. Чоловік досі має з нею купу проблем, бо кістка зрослася неправильно. До речі, саме той допит дружина побачила на відео в російському телеграм-каналі, ледве впізнала свого чоловіка – жовтий, побитий.

«Вони кидалися на нас, як люті звірі. З дерев’яними палицями. Лупцювали по-чорному. На нас місця живого не було, – пригадує Кіт. – Потім вкололи якийсь укол, щоб я не від’їхав, і затягнули в камеру».

Два місяці франківець пробув у лікарні в так званій ДНР. Медики, каже, трапилися більш-менш адекватні, а ось військові – нелюди.

«Військові з ДНР були особливо жорстокі, – розповідає ветеран. – Пам’ятаю молодого хлопця, який мав пильнувати мене в лікарні. Коли вели на крапельницю, він сидів у палаті просто біля мого ліжка. Якось каже мені: «Війна почалася, коли я ще був дитиною. Скількох повбивало просто на моїх очах. Фактично все своє життя я бачу тільки війну. Як думаєш, як я можу до тебе ставитися? Я ж бачу з якої сторони стріляють». Звісно, що дискутувати з ним і безглуздо, і заборонено».

Кіт каже, коли тільки прибув до в’язниці, одразу «прийомка» і обов’язковий ритуал – із зав’язаними очима і зв’язаними руками, з низько опущеною головою, йдеш у напрямку, який тобі наказали, і при цьому з обох боків лупцюють кийками, руками і ногами. 

У камері потрібно було стояти протягом дня. Якщо знесилений присідав хоч на хвильку, мусив швидко підводитися – інакше залетять до камери і будуть бити.

Один із «азовців» одразу попередив, аби ні з ким не дружив, ні про що не розмовляв і не довіряв, бо «тут ніколи не знаєш хто – свій, а хто – чужий». Як тільки хтось між собою в камері бодай обмовлявся про свою українську позицію, це одразу доходило куди не треба – людину наступного дня вже вели на допит з катуванням. Франківцю порадили бути «дурником» – балакати ні про що: риболовля, машини, кіно…

Всіх полонених, які із західного регіону, окупанти називали бандерівцями і любили морально принижувати.

«Били всіх, – продовжує Володимир, – але на той період вони чомусь переключилися на хлопців з Харківщини, Одещини, Запорізької області… Їх били більше. Казали: «Ви – російськомовні, але пішли проти нас».

Щодня поки бранці зігнутими йшли в їдальню, мали співати російський гімн і радянські військові пісні. При цьому їх гамселили кийками і електрошокерами, реготали з них. Їжу давали дуже гарячою, чай і суп – окріп. Бранці мали три хвилини, аби поїсти. Наглядачі засікали час на таймері – ні секунди більше. Найдужче це подобалося робити саме молодим охоронцям.

«У мене рот постійно був обпечений. А що вдієш? Їсти-пити хочеться, – каже ветеран. – Люди божеволіли і від полону, і від голоду. За окраєць хліба сварилися. Давали переважно каші. У четвер – макаронний день. Мені дико хотілося солодощів, постійно фантазував про згущене молоко».

За час полону Кіт схуднув на 40 кг. Організм щодня слабнув. Володимир важко дихав, тиснуло серце, загострився бронхіт. Максимум, що можна було випросити в катів, – знеболювальну пігулку.

«Чесно кажучи, я й сам не розумію, як зміг вижити там», – каже Володимир.

Замкнуте коло

Одразу після звільнення з полону франківець три місяці лікувався у шпиталі в Вінниці, де наприкінці лікування пройшов військово-лікарську комісію. Його визнали непридатним до військової служби через травми, пов’язані із захистом Батьківщини. Однак голова ВЛК відмовилася сформувати електронне направлення на проходження МСЕК. На усне звернення ветеран отримав відповідь від голови ВЛК, що йому треба звертатись до сімейного лікаря чи до ТЦК та СП, де він на обліку.

Володимир звернувся до Галицького РТЦК та СП з проханням видати йому направлення на огляд експертною командою (тобто МСЕК), однак там відмовили, пояснивши, що Кіт – уже не військовослужбовець.

Ветеран опинився у замкнутому колі: оскільки інстанції, які, як він вважав, мали би забезпечити направлення, відмовляються це робити. Без направлення ветеран не може пройти МСЕК, щоб остаточно затвердити причинний зв’язок між захистом Батьківщини і набутими травмами, аби далі встановити інвалідність внаслідок війни, отримати належну грошову компенсацію і військову пенсію.

Адвокатка Володимира Світлана Марчук стверджує, що згідно з п.17 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338, Кіт підпадає під критерії, згідно з якими електронне направлення йому мав би сформувати голова ВЛК. Зокрема в тому випадку, коли ветеран уже має довідку ВЛК – як у ситуації Володимира.

Але також Галицький РТЦК та СП, за словами адвокатки, має повноваження організувати отримання направлення на огляд експертною командою, однак відмовляється це робити.

Як відповіли «Галицькому кореспонденту» в Івано-Франківському обласному ТЦК і СП, зважаючи на те, що Володимир Кіт не проходив військово-лікарську комісію у лікарів ВЛК при Галицькому РТЦК та СП, в них немає обгрунтування для видачі електронного направлення.

Світлана Марчук називає це відпискою, пояснюючи, що військовий може проходити ВЛК будь-де і при цьому має право отримати направлення на огляд експертною командою від ТЦК і СП, де він перебуває на обліку.

«Це прописано всіма нормами, – каже адвокатка. – А відмова РТЦК та СП з мотивацією того, що Кіт уже звільнений з військової служби, є протиправною. Оскільки навіть медичний огляд ВЛК, що формується зокрема при ТЦК і СП, ще можуть проводити протягом п’ять років після звільнення зі служби, незалежно від причини. Там само і мають уповноваження видати електронне направлення на МСЕК».

Володимиру, як колишньому полоненому, експертна команда мала би винести рішення про інвалідність, яка пов’язана із захистом Батьківщини. Однак, як пояснює адвокатка, якщо направлення сформує саме сімейний лікар, швидше за все ветеран отримає інвалідність, пов’язану із проходженням військової служби, або ж узагалі інвалідність, яку отримують цивільні. А це вже зовсім інші виплати – в рази менші.

«Річ у тім, що з початку цього року адвокатська спільнота стикнулася з численними такими випадками, – продовжує вона. – Навіть незважаючи на те, що ветерани мали висновок ВЛК про непридатність до військової служби через травми, які пов’язані саме із захистом Батьківщини. У таких випадках адвокати оскаржують рішення експертної команди, подають до суду, аби довести, що ці травми справді пов’язані із захистом Батьківщини. Однак ці справи там можуть розглядати місяцями чи навіть роками».

Як розповіла дружина Володимира, зараз він проходить обстеження у фтизіатра, і сімейний лікар їм повідомив, що зробить направлення на огляд експертною командою лише після завершення лікування, яке буде орієнтовно аж у листопаді.

«Це означає, що лікар не бере до уваги висновок ВЛК і ті всі медичні обстеження, що уже фактично проведені. Тобто прив’язку отриманих травм і захворювань до захисту Батьківщини Кіт зможе отримати лише через суд», – пояснює адвокатка.

Хочеться спокою

Володимир більше місяця вдома. Каже, почувається, як у паралельному світі – ніби вдома, але ніби й – ні. У нього погіршився стан легень і робота серця, порушене дихання, відчуваються отримані контузії. Ветеран погано спить. Став дратівливий. Тричі на день виходить надвір прогулятися – не може довго перебувати в приміщенні. Йому складно бачити військову форму, тим паче вдягати її. Не хоче ні нагород, ні грамот. Лише спокою – щоб війна закінчилася. А ще хоче, аби нарешті завершилася паперова тяганина і оббивання порогів.

Дружина звільнилася з роботи, щоб займатися збором довідок, написанням заяв, надсиланням запитів і документів. Володимир не має для цього сил і терпіння.

«Тобто нам, можливо, доведеться ще й доводити, що травми і захворювання, які Володимир «заробив» собі у полоні, є пов’язані із захистом Батьківщини, – обурюється дружина. – Як думаєте, що почуває мій чоловік? Знаєте, патріотизм не в тому, аби з прапорами і обіймами зустрічати звільнених з полону хлопців, назнімати жалісливих відео… А в тому, аби потім не принижувати їх, ганяючи по кабінетах і змушуючи відвойовувати те, що належить за законом».

Наталя МОСТОВА