За короткий час було два подивування щодо мови. Один момент стосується вибору і психологічної слабкості. Інший – трактування і взяття на себе зайвої відповідальності.

Отож, був круглий стіл за участі грузинського журналіста. Прийшли наші громадські діячі, депутати, політологи, журналісти, і я теж там був. Гість розповідав про нелегкі часи у своїй країні, ми й собі скрушно погоджувалися, що в нас теж не золотий вік. Потім модератор трохи розбавляв сказане власними історіями, і було добре. Гість розмовляв російською, модератор українською, але гість все розумів і від перекладу відмовився.

А потім слово дали іншим учасникам заходу. Вони, звісно, вельми гостинні і толерантні до гостя, а крім того, надзвичайні поліглоти – крім української, знають ще й російську, то давай балакати нею. Де ще така нагода у Франківську випаде? Та й гість мусить оцінити повагу до нього. Бо, безперечно, це був лише вияв поваги. Це вони точно скажуть, якби їх спитати.

Але йшлося на круглому столі найбільше про путінську бандитську корпорацію, яка захопила владу в Грузії і зробила багато кроків, щоб повторитися в Україні. І тут умовною робочою мимовільно вибирають російську. Звісно, вона нібито зрозуміла всім, а українська менш зрозуміла. Але переходити на своїй території на мову противника – здатися йому. А переходити на мову противника із іншомовним союзником – це принизити себе самого. Бо так, грузин не мав вибору, мусив говорити російською, щоб ми його зрозуміли. Але нас він розумів і українською. Сам же сказав одному, який хвацько взявся ставити питання російською і заплутався: «Говоріть українською, я розумію».

А другий момент такий, що є пропозиція перейменувати Івано-Франківськ на Франківськ. Про це вже трохи говорилося, і є різні відгуки. І тут одна структура, яка нібито може втілити перейменування, звернулася до іншої структури, яка нібито має дати філологічну оцінку доцільності такого кроку. Нормальний, цивілізований стан речей. Правда? Відчуваю, як ви згідливо похитуєте головами. І розглядає ця філологічна структура, розглядає-розглядає і… Таки-так! З філологічного погляду оце «Івано» неприпустиме. А «Франківськ» – якраз те, що треба. І вже можна дати свій фаховий висновок з переконливим науковим обґрунтуванням. «Але ж ні! – подумали собі філологи, – ми собі філологи, то й філологи, але ж маємо думати ще й про добробут нашої держави». І постановили, що воно, може, й добре змінити, але держава наша бідна, грошей нема, а скільки ж то коштів піде на перейменування міста, області, всіляких установ тощо. І може, думають вони не так зле, але ж їх запитували не як економістів і навіть не як громадян. Їм ніхто не ставив завдання скласти кошторис перейменування чи профінансувати його.

Тут ви, може, й не надто згідливо похитуєте головами, але мені здається, що в місті з неправильною назвою не може бути все гаразд. Може, й правильна не відразу ощасливить, але хоча б вона має бути. І біда, що кожен бере на себе забагато відповідальності і думає не про те, що входить до його компетенції, а про те, скільки держава грошей потратить. Та ж ніхто не вимагатиме в тебе грошей. Навпаки, чимало місцевих чиновників підзаробили б на «відкатах» під час процедури зміни назви, не виключено, що «підзаробіток» був би потрачений теж на теренах Прикарпаття, а відтак його частина прийшла б у місцеві бюджети. Завдяки бюджетам, звісно, будувалися б в області дороги і т. д. Тут смайлик.

Василь КАРП’ЮК,

поет, журналіст