Потрапити на кури табака у «Пегас» 15 років тому було справжнім везінням. Це був єдиний ресторан в Івано-Франківську, де робили гриль. Подавати курчат починали о п’ятій вечора, але пускали до ресторану лише за попереднім замовленням. Охочі записатися нерідко вишиковувалися у чергу з сьомої ранку. Попри те, що сьогодні гриль у місті роблять на кожному кроці, у «Пегас» і далі продовжують ходити на курчат табака: вони мають тепер нову цінність – ностальгійну.

 

 

Солодку радість спогадів у «Пегасі» майже нічого не порушує. Легкий косметичний ремонт лише делікатно підкреслив риси давнього інтер’єру, як-от оздоблені кам’яною крихтою стіни, дерев’яний паркет, на якому так зручно танцювати, та унікальні керамічні панно у важких різьблених рамах. У ресторані приємна напівтемрява й незмінна приглушеність барв, на відміну від сучасних модно оздоблених закладів.

Колись «Пегас» був улюбленим місцем франківської – тоді ще радянської і пострадянської – молоді. Сьогодні ці «молоді» знову тут. Але їм далеко за сорок. Приходять святкувати ювілеї, приїжджають з усіх куточків світу на зустрічі однокласників, видають заміж дітей і відзначають хрестини онуків. І незмінно дивуються, зустрічаючи давно знайомих офіціанток у біло-чорних уніформах і привітну директорку.

Кафе «Пегас» відкрили 16 квітня 1985 року як заклад для харчування творчої інтелігенції. У будинок по вулиці Вагилевича, 3, на першому поверсі якого працює «Пегас», заселили музикантів, художників, поетів, акторів драмтеатру. Перші роки у кафе постійно відбувалися музичні вечори та презентації, а потім митці порозпродували квартири і будинок перестав бути «творчим». До речі, назву закладу придумав Степан Пушик, який був частим гостем вечорів у «Пегасі». У 1995-му заклад приватизували.

«Ми не змінювали колектив, відколи відкрився ресторан, – зауважує директор Надія Кузьмик, яка й сама працює у «Пегасі» з дня відкриття ось уже 28 років. – Наша бармен Оксана Василівна недавно їхала у Німеччину, подавала довідку, ким вона працює і де, то німці їй не повірили. Казали, що такого просто не може бути!» Більшість працівників закладу працюють тут понад 25 років.

«Не раз приходять давні гості й дивуються, як це ми всі тут є”, – розповідає Бармен Наталя Малиняк. Вона ще пам’ятає, як мила кафе перед відкриттям разом з іншими дівчатами, які прийшли сюди на роботу з ресторану «Україна», до “куща” якого належав «Пегас». Пропрацювавши тут 15 років на кухні, каже, що збиралася змінити місце роботи, але втримав колектив, що став рідним: «Ми тут як одна сім’я. Знаємо характер і звички один одного, бо ж на роботі більше часу, як удома».

Надія Кузьмук пишається тим, що зберегла практично весь колектив. «Старий колектив – завжди надійний. Це люди, які мають стару “закалку” і дисципліну. А молоді тепер нікого слухати не хочуть і довго на одному місці не сидять. У нас вся кухня – ветерани праці. Ці люди не уміють половинити, чогось не додавати, у них уже рука набита. Що клієнт замовив, те й має на столі. Кухарів не варто міняти, якщо з самого початку їх навчили працювати з любов’ю і на совість».

Надійні кухарі ще й не здають секретів. Марно допитуємося рецепт славнозвісних курчат табака, які у меню називаються кури «Апетитні». Кухар і заввиробництва Надія Ярославівна наголошує, що найважливіше – суворо дотримуватися технології, приготувати маринад з часничком, аджикою та спеціями згідно з правилами, але якими, це, власне, секрет. Кури табака смажаться під пресом, тому на звичайній сковорідці цю смакоту зробити не вдасться. «В Яремче вже давніше відкривали новий ресторан і до нас прислали кухаря на тижневу практику. Жінка приїжджала, дивилася, вчилася, а потім все одно жалілася, що у неї такі смачні кури не виходять», – не без задоволення зауважує директор. Ще один важливий нюанс: у «Пегасі» ніколи не готують заморожених курей, щодня купують свіжі.

«Пегас» – ресторан традиційний у буквальному розумінні цього слова. З гардеробом і усміхненою гардеробницею, розкішно сервірованими столами, з живою музикою і танцювальним майданчиком. Заклад задумували як кафе-кондитерську, але пізніше спробували ввести у меню смажені кури. До вечора тут подавали лише комплексні обіди, а з 17.00 – виключно кури з салатами. Завдяки їм «Пегас» став суперпопулярним.

«Всі дні народження колег ми відзначали тільки тут. Це був модний заклад, тому треба було обов’язково замовляти місця наперед. Кури були надзвичайно смачними, з такою золотавою хрумкою скоринкою. Такої страви тоді не було більше ніде. На порцію давали півкурки, і цим можна було об’їстися. Порція коштувала до трьох карбованців, і це було зовсім не дорого на той час. Ми, інженери, могли собі спокійно дозволити такий похід у ресторан», – пригадує франківчанин пан Володимир.

Попередній запис не завжди полегшував життя відвідувачам. «Поки ті, хто записався, вечеряли, клієнти без запису товпилися у коридорі й надворі, найсміливіші проривалися до зали і буквально дивилися в зуби тим, хто доїдав, щоб зайняти їхнє місце», – пригадує Надія Василівна. Цим курйози у «Пегасі» не обмежувались. Офіціанти кілька років тихцем підсміювались із відвідувачів, які їли кури, запиваючи водичкою з лимоном. Лимон допомагає розщеплювати жири, але водичка у мисочках, призначена для миття рук, у 90-их роках ще була незрозумілою для неспокушених франківців.

У 1995-му заклад приватизували цілим колективом. Працівники пережили справжній шок, пов’язаний зі зрадою одного зі співробітників. Чоловік підробив протокол зборів і озброївся документом, який начебто робив його одноосібним власником «Пегасу». Примудрився навіть зареєструвати аналогічне підприємство й мав намір повиганяти усіх своїх колег на вулицю. Однак колектив подав до суду і виграв справу. Надія Кузьмик переконана – не без Божої допомоги: «Як то кажуть, без Бога – ні до порога, тому ми кожних п’ять років посвячуємо заклад і просимо Божого благословення на подальшу роботу».

Охочих надурити й сьогодні не бракує. Нещодавно в ресторан приходив якийсь незнайомець, який ненав’язливо пропонував оновити інтер’єр, зокрема повісити сучасні картини. Чоловіка цікавили керамічні панно, які з дня відкриття й до сьогодні є окрасою «Пегасу». «Казав, нащо нам ті старі панно, мовляв, він може їх недорого купити, а взамін ми зможемо повісити нові картини. Але ми відмовились, – пригадує Надія Василівна. – У нас всі при здоровому глузді. У 85-му році одне панно коштувало 600 рублів, їх у нас 5 – то за них тоді можна було машину купити!» Директор зауважує, що не збирається їх нікому продавати, бо вони подобаються і колективу, і відвідувачам. От дерев’яними різьбленими панелями попід стелею свого часу пожертвували. Сусіди згори скаржились на голосну музику, тож на їх місці довелося облаштувати підвісну стелю зі звукоізоляцією.

Сьогодні у меню не лише кури. Око тішать місцеві назви страв: зупа Івано-Франківська, телятина «По-полонинськи», відбивна «По-гуцульськи», десерт «Стара Ратуша» та багато іншого. Відвідувачів тут ніколи не бракує, особливо тих, хто звик сюди забігати ще в часи молодості. Працівники пишаються тим, що у їхньому закладі часто вечеряв Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Богдан Сташків, ВІА «Ватра». Нещодавніми гостями були Руслана, Олександр Пономарьов, Анатолій Гриценко та навіть Віктор Ющенко, щоправда, ще коли готувався стати президентом. Страви майбутньому гаранту тоді підбирав особистий дієтолог.

Імена гостей та різні історії, які з ними трапились, офіціанти «Пегасу» можуть переповідати годинами. Досі згадують щасливу історію на цьогорічний день Валентина: відвідувач попросив у музик мікрофон і на цілий зал повідомив своїй супутниці, що він її любить і вона у нього – одна-єдина. Чоловік став на одне коліно і простягнув обручку. Приголомшена жінка не сподівалася того дня почути з вуст коханого запитання, на яке відповіла «Так!». А тоді цілий зал кричав «Гірко!» і всі довго тішилися. А офіціантки плакали.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА

 

Спогади:

Галина Філіпова: Це було з двадцять років тому. Я тоді працювала завбібліотеки 13-го ПТУ, і було там у мене три приятельки: бібліотекарка, вчителька креслення і вчителька російської мови. Дівочою компанією ми по черзі відзначали дні народження, коли чий мав бути. І завжди ходили в “Пегас” на кури. Вітали, пили вино і з великим апетитом з’їдали по півкурки. Погостилися, попліткували, чоловіків обговорили, начальство обмовили і кличемо офіціантку, щоб прибрала посуд і принесла каву. Підходить вона до столика, зупиняється і завмирає з відкритим ротом… і так стоїть і дивиться. А ми зразу і не зрозуміли, в чому справа, продовжуємо далі свої теревені. Потім дивимось, чого вона так довго і нерухомо стоїть. А далі був такий регіт, що мало шибки не повилітали. До нас нарешті дійшло, що офіціантка ошелешено дивиться на наші порожні тарелі – де кістки від курей? Насміявшись, заспокоюємо, що все добре, ми не людожери, а кісточки розібрали по торбинках, бо маємо вдома звіряток – хто котика, а хто песика.

 

Тарас Зень: Якось ми прийшли туди колядувати. І нам дуже тішились. Дали не погану копійчину. Весь колектив вийшов подивитись на колядників, з кухні панночки повибігали, офіціянти дивились… Навіть попри те, що в залі були відвідувачі.

 

Вадим Войтик: Десь у 1990-х, працюючи в комерційній фірмі, ми отримували талони на харчування в Пегасі – комплексний обід. Якщо зекономити талон, то за два можна було взяти курку, точніше півкурки – порцію. Додавався кетчуп (небагато, тоді це був дефіцит) і миска з водою, у якій плавав лимон – мити руки.

 

Тетяна Терсенова-Завадовська: Когда-то “Пегас” – это было нечто для Франковска. Что бы попасть туда семьей или с друзьями в выходной, нужно было заранее заказать столик или как минимум иметь своего человека. Очередь не записавшихся была что в Мавзолей. Желающих отведать цыплят табака просто огромное количество. Считалось большой удачей провести воскресный обед или ужин именно в этом заведении.

Куры были действительно классными – с хрустящей кожицей, с остреньким кетчупом, все это принималось под белое вино “Мурфатлар” или “Монастырская изба”. Помню официантку Риту, она была очень колоритная дама, с ярким макияжем, роскошными формами и очень красивыми ногами. Если ты оказывался ее постоянным клиентом, то любое посещение “Пегаса” было поистине праздником.

Бывали случаи, что желание устроить себе праздник чревоугодия было спонтанным, и тогда тебя проводили без очереди и предварительной записи под ненавистными взглядами ожидающих в зал, выставляли приставной столик, который выносился из закромов, и тогда ты чувствовал себя хозяином жизни.

В какой-то период, когда поток желающих отведать курятинки поиссяк, в “Пегасе” убрали пару столиков и там вечерами играл оркестр, ассортимент меню расширился и помимо цыплят табака появилась масса блюд, производимых из той же курятинки – котлетки, тефтельки, отбивные .А еще в там была самая классная в городе картошка фри. Мы иногда между парами днем (в будни наплыва не было) залетали, и Ритуля знала: студентам – фри с кетчупом! А еще была там достопримечательность – гардеробщица, бабулька – божий одуванчик, явно ровесница Ноя. Говорунья, знала не просто своих клиентов, а и весь город. Можно писать очень много… Это был кусочек нашей молодой жизни.

 

Ростислав Кукурудз: То було знакове місце в Франківську. В мене найбільш яскраві спогади з студентських років 1984-1988, коли після того, як одержав заслужену підвищену стипендію в розмірі 50 карбованців, міг собі запросити дівчину в «Пегас» і за 10 карбованців замовити дві курки і два бокали шампанського.

Погоджуюся з Тетяною, що після легендарного Куби з «Києва» Рита з «Пегасу» була найколоритнішим франківським офіціантом тих часів. А ще мені пригадується, що там вперше почали подавати мисчини з водою і шматком лимона для миття рук. І в перші часи це викликало неймовірне захоплення, здивування і дуже часто розгубленість відвідувачів.