Їх маму було звати Єва, від імені біблійної прародительки. А коли Єва (означає «дає життя») ще й народила двійню, Петрика та Миколку, і вела їх вуличкою, мов ангеликів, здавалося, що ціле село Старі Скоморохи перебуває під ласкою Божою.

Та минули роки, десятиліття. Зо два місяці тому старенька Єва померла. А нещодавно сталося страшне. Її сини-близнюки, яким вже виповнилося по 48-м років, довели себе до братовбивства.

У той гіркий день, як і впродовж усього свого життя, Петро та Микола з власного подвір’я байдуже дивились на хрести – навпроти їх хати розташований сільський цвинтар. Брати звикли до нього та й гадки не мали, що для одного з них цей цвинтар ось-ось стане місцем вічного спочинку. Та дійсність жорстока.

22 грудня всю Україну облетіла гірка новина: від тяжких тілесних ушкоджень помер 48-річний мешканець села Старі Скоморохи Галицького району Івано-Франківської області. Головна версія – черепно-мозкову травму, не сумісну з життям, наніс йому брат-близнюк. За фактом скоєного було відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України (умисне тяжке тілесне ушкодження). Стаття передбачає позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Минулої середи в селі був похорон. Люди мовчки плакали. Попрощатися з Петром брат Микола не прийшов, бо сидів у кайданках в райцентрі. Того ж дня, як підтвердив начальник слідчого відділення Галицького районного відділу Національної поліції Юрій Палагнюк, підозрюваному у злочині  було оголошено про запобіжний захід – тримання під вартою протягом двох місяців.

Через дорогу, на цвинтарі, для Петра вже вічний спокій

 

Що могло призвести до цієї жахливої трагедії, у Старих Скоморохах дізнавався наш кореспондент.

Односельці Петра та Миколи Тесаків неохоче, та все ж розповіли дещо. Росли хлопці у багатодітній сім’ї. Мати працювала дояркою у колгоспі, батько – підвожчиком. Родина була шанованою у селі, у ній було четверо дітей – дочка Галина і троє синів –  Іван та близнюки Петро і Микола. Близнюки були наймолодшими. Коли виросли та змужніли, пішли до армії. Але невдовзі були комісовані та повернулися до рідного села. І назавжди тут залишилися. Сестра працювала в Івано-Франківську, де мешкає з родиною й зараз. Добра та турботлива людина, вона з часом забрала до себе Івана, бо він має великі проблеми із зором, доглядала за старенькою мамою до останніх її днів.

А наймолодші брати, які не мали своїх сімей, ніколи не були одруженими, жили в батьківській хаті, тримали господарку. Кожен начебто вибрав собі спеціалізацію. Петро мав двох коней, час від часу обробляв сільські городи, щось людям підвозив, мав з того певний заробіток – коли грошима, коли могоричем. А Микола тримав худобу, годував і по п’ять-шість голів, тож в хаті були молоко, сир, сметана. Інколи щось із господарки продавалося, тому з’являлися непогані гроші. З такої нагоди брати теж могли не тільки закусити.

Так сталося і цього разу. В селі розповідають, що Микола продав теля, та, окрім брата, запросив до столу ще когось. Через деякий час начебто пропало чотири з половиною тисячі гривень. Тож Микола зі всією люттю пішов на брата. Бив так, що аж проломив йому череп.

У Галицькому районному відділі поліції, а саме тут розслідується ця кримінальна справа, мають дещо іншу інформацію. В тому числі з особистих пояснень підозрюваного. Так от, продавши теля, брати начебто поділилися грошима. Після цього один пішов до бару і витратив свою частку. А коли повернувся додому, почав вимагати у брата ще якусь суму. Але той не давав. Тоді розлючений чоловік вхопив палицю і вже, мабуть, дав нервам волю. Потім сам з того всього пішов до сусіда і заснув. Та попередньо ніби щось розповідав, що побив брата. Тож не дивно, що сусід пішов до хати Тисаків. Побачивши там ледь живого Петра, викликав «швидку». Чоловік з важкими травмами втратив багато крові. Його відвезли до Більшівцівської лікарні. Звідти повідомили про побиття у поліцію. Врятувати потерпілого не вдалося.

Односельці стверджують, що у братів постійно були конфлікти. Хтось може сказати: «Та які конфлікти? Увесь світ знає, що близнята – це як спільний організм: коли один поріже палець, другого теж болить». Так, щось подібне, чув, мабуть, кожен із нас. Але фахівці вже давно спростовують таку виняткову спорідненість, а тим паче – виключно добрі стосунки між близнюками чи двійнятами.

На жаль, і життя Петра та Миколи не було прикладом гарячого братерства. Односельці завжди за них турбувались, давали їм поради та підказували. Але й сварилися з ними. Бо близнюки, хоч дійсно багато працювали, проте дозволяли собі всяке. Бувало, випустять голодну худобу по чужих городах і не дуже тим переймаються. Або гризуться так, що аж моторошно. Час від часу громада викликала сільського голову з Нових Скоморохів – щоб поговорив з братами, бо всі знали, що після владного візиту на деякий час між ними наставав спокій.

Тепер, коли вже нічого не можна повернути назад, староскоморохівці подумки дорікають собі. Мовляв, всі знали, що не лише з поганими звичками, але й з душевним здоров’ям у близнюків ще з дитинства було негаразд. Та чому все-таки їх не направили до лікарів? Чому «добрі люди» не припинили їм наливати? А зі спиртним у тихому селі жодних проблем. Виявилося, що через пиятику скоро люди будуть воювати навіть зі своєю… церквою. Начебто святий отець віддав підприємцю в оренду колишню церковну резиденцію, що поряд із храмом. І горілки там завжди, хоч залийся. Минулого року сільські депутати навіть приймали рішення закрити цю горілчану «богодільню». Та кудись те рішення поділося. Тому брати Тисаки, та й не лише вони, протоптали стежину до магазину «під градусом». І чим це закінчилося?

Розповідаючи про трагедію, що сталася, вкотре роздумуючи про її причини, мешканці Старих Скоморохів прагнуть таким чином запобігти схожій біді в інших родинах, в інших селах. Бо навіть одного братовбивства – забагато.

Марія ПАЛЮГА