Контекст

У львівському музеї сучасного мистецтва «Сало» відкрилася виставка провокаційного російського художника Васі Ложкіна «Мартовскіє коти».

Навіть якщо вам не трапилося чути прізвище художника і блогера Васі Ложкіна, його картини ви напевно знаєте, якщо бодай трохи користуєтеся інтернетом і соцмережами. Карикатурні мультяшні коти художника вже стали чимось на зразок інтернет-фольклору.

Картини, представлені на виставці, присвячені вигаданому місту Кобилозадовську. Ймовірно, насправді прототипом для цих робіт стало підмосковне місто, в якому живе Ложкін. Загалом, художник створив уже понад тисячу провокаційних картин з людьми і тваринами, до Львова привіз 60 робіт. На картинах – коти-бізнесмени, коти-бандити, коти з крилами.

“За фахом працював помічником юриста, будівельником, методистом. Найкрутіша робота – мийник склотари на пункті прийому, – розповідає Вася про себе. – Під ванною стоїть величезна піч, у ванну засипаний пральний порошок, і ти руками повинен мити пляшки. Тоді я й почав малювати злобні картинки на шматках картону. Кров, психи всякі. Потім перестав. На кішок та інших тварин перейшов. Ідеї самі лізуть в голову – в дорозі, вдома, на зустрічах”.

Найдорожчу картину Ложкін продав у Росії за п’ять тисяч доларів. Роботи часто дарує друзям та знайомим. Каже, в Росії є художники, які перемальовують і продають його роботи.

Світ художника Васі Ложкіна хоч і мультяшний, іронічний, але й страшний: безпросвітність, зайці-людожери, домашні котики, які заганяють людей на дерево, абсурд і кошмар… Глядачам картин Ложкін може уявлятися якимось диким бороданем у тілогрійці, який пропадає десь на задвірках імперії. Харчується горілкою, закушуючи її “Біломором” і сирими зайцями… Насправді ж Васю Ложкіна звати Олексій Куделін, він майже не курить, обережний з алкоголем, приємний інтелігентний чоловік з акуратною борідкою.

«Галицький кореспондент» говорив з художником про скажених котів, російське бидло і українських жлобів.

 

– “Жахливий кіберпросторовий імбецил”… Хтось так тебе назвав, кажуть, що тобі сподобалося. Ти ховаєшся за псевдонімом, не протестуєш проти таких ярликів, не рвешся за славою у Москву… Це такий спосіб самозбереження чи ще рано на подіум?

Почну з того, що «в Москву за славою» я навіть не знаю, як їхати. Де ця Москва? Я там буваю щотижня, там пекло, натовп, суєта, людожери, перевертні, нелюди і упирі, мільярд машин, дим стовпом, треш і чад, а слави ніякої немає.

Я ж живу недалеко від Москви – годину-півтори електричкою. До речі, однаково, що до Москви їхати, що до Твері за часом. Але якщо серйозно, то в добу інтернету не обов’язково жити в Москві або в Петербурзі, щоб показувати людям свою творчість. А жити в Москві не можна фізично. Це не місце для життя. З тим же успіхом можна оселитися на заводі в цеху – екологія, шум і місця для прогулянок стільки ж. Я співчуваю жителям Москви, на жаль, у наш час людям доводиться їхати у велике місто, найчастіше в столицю, щоб заробляти гроші.

– Ти себе не дуже і вважаєш художником, в чому тоді феномен Васі Ложкіна, на твою думку?

Та немає ніякого феномена. Феномен тільки для тих, хто сидить в інтернетах постійно. Не знаю… Малюю картинки, пишу всякі літерки в живому журналі. Мені подобається, людям подобається – всім добре. Не можу сказати, що я такий вже аж талант. Але щось в картинках людей чіпляє, мені складно судити, правда.

«Художник за природою своєю йо…нутий (тією чи іншою мірою)» – ти сказав. А твоє безумство в звичайному житті як проявляється?

Дружина мене періодично вважає ідіотом або шизофреніком. Буває в побуті, надивившись телевізора, починаю нести ахінею з витріщеними очима, трясучи головою і витріщивши очі. Але без агресії. Моя агресія спрямована у зовнішній світ, ну, проти Америки, наприклад. І потім моє «звичайне життя» нерозривно пов’язане з творчістю, тому що в майстерні, де я малюю картини, я проводжу більшу частину дня. Але взагалі, деякі думають, що я алкоголік і наркоман, такий весь скажений, дикий, але це не так. Я звичайний собі обиватель. Середньостатистичний росіянин.

– Наскільки в тому, що ти робиш, для тебе важлива провокація?

Ні, взагалі не важлива. Більше того, я намагаюся уникати провокативних, неоднозначних, слизьких тем. Люди самі бачать в картинках чорт знає що. Причому кожен своє. Не всі, звичайно, але буває частенько. Словом, провокації – це не мій стиль.

– Коти – це такий прорахований хід? Чому не корови чи собаки, скажімо?

Люблю котів. Вони дуже податливий матеріал. Але на їхньому місці могли бути й слони, так. Раніше ж були зайці, і всі питали – чому зайці? Потім буде хтось ще. Це не суттєво. І в мене не тільки коти, є мавпи, баби, бородаті містичні упирі і т.п.

– Вигадане місто Кобилозадовськ і його мешканці Недолюдина, Іван Іванович Вгавно, Генерал Хуєв на твоїх картинах – це ж не так вигадка, як гіпербола. Як же ти живеш серед них? Не спадало на думку, що пора звалювати, як це зараз модно?

Куди звалювати? Я батьківщину люблю. Якщо валити, то валити в село кудись. Та й взагалі, треба менше читати інтернети і не слухати радіо «Голос Америки», де розповідають про «ужос Росії».

– Ти взагалі агресивна людина?

Ні, я зовсім не агресивний, навіть добрий. І навіть в інтернеті, де всі один на одного кричать, я вже давно нікого не посилаю, не тому що культурний такий, а просто не хочу нікого ображати, грубіянити, плодити демонів з нижчого астралу.

 

– З одного боку, ти промовляєш про жидів і підарасів, а також фашистський Захід, з іншого боку, попів і своїх одноплемінників теж не дуже шкодуєш. Де проходить середина? До речі, як реагують «ісконники-посконники» на твою творчість – бували скандали?

Ну, по-перше, я сам посконник і лютий патріот. І що стосується попів, то зараз тільки ледачий не кидає в них камінь, це модно і молодіжно. Я не модний. Треба просто мати голову на плечах і не запливати за буйки, бачити горизонти – тверезо до всього ставитися, не зомбуватись пропагандою, якою просто пронизаний ефір. Пропаганда – вона ж не тільки в телевізорі і не тільки однієї націленості. Так що кожен зараз зомбується, як хоче. Хтось вбив собі в голову, що церква – це зло, і його нічим не переконаєш ніколи, та й не варто цього хотіти, дурість буде бачити прояв цього «зла» у всьому, особливо, якщо йому кожен день нашіптує про це інтернет. Це як бувають антисеміти, які бачать масонську змову і шестиконечні зірки в звичайних гайках.

– Ти побував в Україні, зустрічався з художниками напряму «жлоб-арт», як у нас його називають. Один з них Олекса Манн написав у себе в ФБ: «Вчора заїжджав до нас Вася Ложкін. Перед виставкою у Львові. Для страховки був прийнятий в УПА. І в ОУН (б) і, за компанію, в ОУН (м). Це щоб була повна страховка, КАСКО з нульовою франшизою. Тому що їм там по телевізору розповідають про пиття крові православних немовлят у львівському метро. Це важливо для його вражень. Бо скоро треба буде робити проект, присвячений погляду російських художників на Україну і українських на Росію…». Ну і як у Львові? Влаштували тобі атракціон з питтям крові православних немовлят у львівському метро?

Ну, взагалі так: всі тільки і питали про метро і бандеровців, мовляв, як вам? Але я людина цілком притомна в цьому сенсі. Мені ця тема в цілому якось не близька. Я русо-туристо-обліко-морале, а не якийсь антрополог, історик і політолог. Тому нічого такого, щоб вразило мій мозок в цьому сенсі, немає. І ніякого страху перед якимись там націоналістами. Я ж не жити туди переїхав. А Львів – гарне місто, затишне і гостинне. Всім рекомендую туди з’їздити на кілька днів відпочити. Цілком приємне європейське туристичне місто.

– Щодо погляду російських художників на Україну – що ти побачив? Що нас відрізняє? Яка різниця між російським бидлом і українським жлобом?

Я думаю, що ніякої різниці. Дебіл, бидлоід і мудак – це інтернаціональне явище. Не важливо, якої він національності. А російський погляд… Я думаю, зроблю парочку картин на російсько-українську тематику, вже задумав дещо, якщо вийде намалювати, то бурління гівна в головах у деяких буде позамежним. Бо в так званих «хохлосрачах», як не крути, але я за москалів.

– Насамкінець. То як же все-таки виглядає рука Кремля?

Рука Кремля – це містичне, метафізичне явище, вона тримає людей за саме серце. Але я не великий в цьому фахівець. Ну якось так…

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ