Спочатку вони з тебе сміються, потім борються з тобою, а тоді ти перемагаєш. Таке казав Махатма Ганді. І ще він казав, що людина є господарем своєї долі у тому сенсі, що має свободу розпоряджатися своєю свободою, але до чого це приведе, людині невідомо. Зрештою, той таки Ганді казав і про те, що свобода перестає бути свободою без свободи на помилку.

Залишається великою загадкою, як і коли художник Йосип Васьків дізнавався про вчення великого індійця, живучи від тридцятих років у гірському Делятині. Правдоподібно, це сталося ще перед приїздом у наші місця. Не виключено, що і на такі життєві зміни він спромігся власне тому, що відчув свою власну відповідність ідеалам ненасильницької сили і відваги, самообмеження, правдивості. Що прислухався до внутрішнього голосу, який є всередині кожного. Або повірив у те, що саме тоді, коли здається, що досяг ідеалу, починається дорога назад, бо ідеалом є те, що постійно віддаляться в той час, як ми ідемо до нього.

Йосип Васьків від дитячих років жив у Кракові, там закінчив славетну художню академію. У двадцятих роках він брав участь у мистецькому житті Польщі, малював, експериментував, виставлявся і отримував нагороди. А потім сталося щось несподіване, щось таке, як свого часу сталося з Ганді, коли він покинув блискуче життя у Лондоні. Залишивши дім, сім’ю і артистичне середовище, Васьків приїхав до маленького гірського містечка Делятина. Кажуть, що вибрав Делятин тільки тому, що у цьому місці ще малим хлопчиком одного разу був на відпочинку з батьками. Тому й приїхав сюди через багато років, бо був тут колись по-справжньому щасливий.

Як він тоді жив, тепер уже годі сказати, та й думати про те, чи повторилося щастя, теж нема сенсу. Реальне щастя, казав Ганді, коли твої дії збігаються з твоїми словами. Незаперечним є те, що Васьків не перестав малювати, рисувати, робити офорти. І нікуди не виїхав з Делятина.  У травні 1941 року він ще взяв участь у великій обласній виставці. А пізніше зрозумів, що його стратегія – це не співпраця з режимами, бо закон більшості перестає працювати тоді, коли йдеться про питання совісті.

Після війни художник працював вчителем образотворчого мистецтва у школі. Не існує статистики, скільки його учнів навчилися добре малювати, але серед них не було такого, який би раніше чи пізніше не визнав, що цей вчитель – одна з найважливіших подій у його житті.

Десь тоді він вчинив таке, що стало реальним проявом гандизму, адже сказати «ні» з глибоким переконанням набагато краще, ніж сказати «так» для того, щоби комусь сподобатися або щоби уникнути проблем. Подія, до речі, була малесенькою, якраз такою малою, від яких врешті-решт залежить стан світу, бо після них люди міняються настільки, що цілий світ теж не може залишатися таким, яким був перед тим.

Якось з’явилася така дурнувата ініціатива, що у педагогічних колективах потрібно влаштувати взаємний контроль і взаємне оцінювання. На зборах треба було вирішити, хто кого перевірятиме. Васьків сказав, що не буде брати участі в такій комедії, бо що він розуміє у роботі фізкультурника і як може оцінювати його роботу хімік. Його намагалися отверезити найголовнішим аргументом – така політика партії. І що, ви не підтримуєте політику партії? І тоді сталося: учитель малювання відповів, що у такому разі ні… Аж такого ніхто не сподівався. Всі завмерли. А яку тоді політику ви підтримуєте, запитали його, перейшовши в наступ. Я підтримую політику Махатми Ганді – просто відповів художник. Диво, але на цьому все закінчилося. Щоправда, з того часу Васьків отримав пожиттєве прізвисько Ганда, про якого, насправді, тільки й знали те, що бачили у радянських газетах – голий, босий, худющий, але визволив від англійців Індію.

Ганда помер у 1972 році. В останні роки він запам’ятався тим, що ходив зі своїми козами, які собі вільно паслися на нічийних землях.

А минулого літа несподівано повернувся. Величезний архів художника, десятки картин, сотні рисунків, гравюр, ескізів, книжки з історії мистецтва й індійської філософії Делятинові передав племінник Васьківа. Виявляється, що весь цей скарб не розвіявся, а зберігався кілька десятиліть у Львові. У вересні в Делятині відкрився музей історії міста. І убогий Ганда має там окремий зал.

Тарас ПРОХАСЬКО