У цій статті розповідаємо про практичний план дій, як публічно зґвалтувати демократію в будь-якій міській раді. Зробити це можна досить легко через маніпулювання процедурами, які містяться у трьох документах, що визначають, як працює рада: у регламенті ради, регламенті виконавчого комітету та положеннях про постійні депутатські комісії. Розповідь базується на реальних подіях, які відбувалися в одній міськраді обласного центру. Хоча такий майстер-клас новообрані місцеві ради дають по всій країні.

Ґвалтування демократії потребує не лише злого умислу, але й організації, тому, перш за все, треба організувати групу кваліфікованих ґвалтівників. Це можуть бути, наприклад, секретар міської ради та двоє членів виконавчого комітету. Бажано, щоб один був з досвідом депутатської діяльності, а інший не лише просто гарно писав тексти, а ще й мав відношення до комунального господарства. Зібравшись тихцем в якомусь партійному офісі, це організоване угрупування починає трудитися над текстами та реалізовувати свою збочену фантазію в юридичних нормах конкретних нормативно-правових актів.

Насамперед, треба взятися за регламент міської ради, який визначає, як організована робота колегіального органу. Для того, щоб приховати майбутні ймовірні злодіяння, потрібно придумати в регламенті «закриті» пленарні засідання або розгляд деяких питань порядку денного в «закритому» режимі. Тобто коли під час розгляду питань порядку денного в залі можуть перебувати лише місцеві обранці, міський голова та особи, які визначені радою. Це може бути зроблено для того, щоб під час розгляду питань бюджету, містобудування, землі чи приватизації комунального майна колективна безвідповідальність вберегла депутатський корпус від сорому. Звичайно, в жодному законі ви не знайдете «закритих» пленарних засідань, але фантазія для організації прикриття розпилу у місцевих політиків завжди активізовується.

Також у регламенті ради треба придумати, як протидіяти об’єднанням депутатів за інтересами чи темами, які їх турбують. Депутати краще управляються в партійному стійлі, тому утворення офіційних депутатських груп може погіршити партійну дисципліну. Для цього, порушуючи ч. 1 ст. 26 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», визначаємо, що депутати можуть об’єднуватися в групи у складі не менше семи обранців. Хоча закон чітко визначає: не менше п’яти. На практиці об’єднати сім обранців у міській раді, де загальна кількість депутатів скоротилася майже на третину, досить складно. Тому депутати зможуть організовуватись лише в рамках партійних фракцій.

Після того, як запобігли об’єднанню депутатів поза партійними фракціями, треба позбавити малі партії майже всіх прав та можливостей. Для цього визначаємо, що депутатська фракція може утворюватися лише за участю, наприклад, не менше чотирьох депутатів – кількість на одного депутата більша, ніж у потенційно найменшій фракції. Таким чином можна позбавити, як мінімум, можливості пропорційного представництва в комісіях ради та гарантованого виступу на пленарних засіданнях ради частину опозиції.

Друга мішень зловмисників – це виконавчий комітет – колегіальний орган оперативного управління в місті. Насправді він часто вирішує питання набагато важливіші для жителів міста, ніж сесія ради. А негласне правило, що рішення, які підтримані на виконкомі, переважно підтримуються сесією ради, діє в Україні здавна та виконується, на відміну від законів та Конституції.

Найбільше бажання корупціонерів, бездарних чиновників та неефективних управлінців – це вносити на розгляд виконавчого комітету проекти рішень так, щоб громадяни про них не дізналися. Тобто швиденько написати їх десь у кабінеті міського голови та внести під час засідання. Це дозволяє оперативно керувати містом навіть без народно обраних депутатів. Члени виконкому під тиском придуманих нібито «надзвичайних обставин» фізично не встигнуть проглянути проекти рішень і, переважно, проголосують довірившись іншим членам виконкому та службовцям. Для того, щоб відчути всю «красу гри», потрібно розуміти, що члени виконкому на громадських засадах перед виборцями не звітують та громадянами не обираються.

Тому група ґвалтівників-узурпаторів може дійти до геніальної ідеї: в одній частині тексту вписати норму про те, що проекти рішення публікуються за 20 днів до розгляду, а в іншій – її повністю нівелювати. Тобто виконати формально ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», і громадяни теоретично можуть завчасно дізнатись, що буде розглядатися на засіданні виконавчого комітету. Але для того, щоб мати можливість підсовувати виконкому дуже «важливі», на думку керівництва комунальних підприємств та директорів департаментів МВК, рішення, треба трішки зманіпулювати нормами регламенту. Зокрема, можна в розділі, який описує процедури організації засідання виконкому, а не підготовку проектів рішень, де ніхто шукати такої норми не буде, придумати собі питання, які потребують «оперативного вирішення» без дотримання жодних процедур. Єдиним критерієм оперативності, звичайно, буде особистий інтерес чи потенційна корупційна вигода для ініціаторів.

Для того, щоб вносити питання, через які може бути політична відповідальність, у порядок денний засідання виконкому, треба організувати механізм колективної безвідповідальності. Для цього треба створити комісії при виконавчому комітеті щодо різних питань, які є у сфері повноважень цього колегіального органу. Звичайно, жодної інформації про час, місце та питання, які розглядаються на цих комісіях, обов’язку публікувати не буде. А на самому засіданні виконкому можна виправдати все пропозицією від комісії. Хто персонально несе відповідальність за поданий проект рішення, потім ніяк не знайдеш – комісія ж орган колегіальний.

Далі групі авторів треба братися за постійні депутатські комісії, які насправді можуть мати вирішальний вплив на ухвалення рішень радою. А беручи участь в їхніх засіданнях, можна дізнатись реальну позицію депутатів. Адже засідання комісій відбувається у вузькому, навіть можна сказати, інтимному колі зацікавлених депутатів. Тут всі всіх розуміють, журналістів та активістів переважно немає, всі свої. Аура колегіального органу вабить своєю безвідповідальністю з одного боку та практичною владою над земельними, фінансовими, архітектурними питаннями – з іншого.

Групі, яка пристрасно та палко під покровом ночі в одному з партійних офісів трудиться над базовими нормами положення про постійні комісії, треба забезпечити інтимність для майбутніх засідань комісій міської ради – завершальний штрих. Для цього можна просто забути записати обов’язок завчасно повідомляти через веб-сайт про час, місце та приблизні питання порядку денного засідання.

І нарешті потрібно придумати, як обійти ч. 10 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка передбачає оприлюднення протоколу засідання комісії, тобто дає можливість громадянам дізнатись, що відбувалося на засіданні комісії, навіть не будучи на ньому. Для цього можна просто не вписати, яка саме повинна бути інформація в протоколі. Тоді секретар комісії буде мати можливість вести протокол так, що ніхто з читачів, які не були безпосередньо на засіданні, нічого не зрозуміє.

Як результат, потенційна узурпація влади, система колективної безвідповідальності та захист для інтимного прийняття рішень на власну користь у депутатів організована та легалізована. І це все сховано в декількох речення нудних, на перший погляд, документів.

Тарас СЛУЧИК, громадський активіст

Христина ЗЕЛІНСЬКА, юрист Антикорупційної платформи

ПРИМІТКА: Всі учасники описаного майстер-класу є вигаданими, а будь-яка схожість з текстами рішень та живими місцевими політиками є результатом вашої фантазії.