Київські активісти створили віртуальну книгу пам’яті українських репресій. “Розстрільний календар” – спільнота (книга) у соцмережі Фейсбук. Календар репресій, арештів та розстрілів української інтелігенції.
Щодня на сторінці з’являється інформація про репресії що відбувались над українцями у відповідну дату з початку 20-го століття до сьогодення. Реалізатором проекту є письменниця Олена Герасим’юк разом з Денисом Поліщуком, якого підозрюють у вбивстві Олеся Бузини, та іншими активістами.
Олена Герасим’юк – поет, громадський діяч, учасник Революції Гідності, лауреат премії імені Л. Кисельова, премії ім.О.Гончара та другої премії вид-ва Смолоскип.
“Перші думки, які лягли в основу Розстрільного Календаря, з’явились у 2014 році, коли ми з Танею Швидченко влаштовували п’ятигодинне зачитуваня імен репресованих митців на Майдані. Звичайні люди сприймали масовий терор як історію, мовляв, сумно, але всіх розстрілювали, всіх репресовували, що ж поробиш. Схоже відчуття у мене з’явилось, коли медіапростір сколихнула інформація про ряд гучних арештів добровольців. Відгуки на форумах та у коментарях часто вражали: “суд розбереться”, “зараз війна, треба бути обережними”, “зараз багатьох саджають, а що ми, прості люди, можемо зробити проти держави”. Здавалося б, цей народ зміг палицями і камінням прогнати узурпатора, а сьогодні він знову не вірить у свої сили. Тому виникла потреба змінити кут зору на деякі події, змінити формат подачі інформації.
Ми думали над цими простими речами і вирішили, що необхідно змінити реакцію на історичні події: потрібно зв’язати терор 20 століття із сучасними арештами та ліквідаціями перш за все емоційно. Ми хочемо показати, що не було інакшого болю, інакшої розлуки, інакшої самотності, інакшої радості, інакшого страху, люди відчували безсилля в моменти найвищої сили, відчай у моменти, якими через сто років сучасників мотивують і підбадьорюють, щастя і гордість у таких глухих кутах, які нам тепер страшно навіть уявити…
Наша мета: відкрити історичну емпатію, запустити синхронне дихання століть, пробудити генетичну пам’ять, щоб на однаковий біль, однакову радість, однаковий відчай сорокамільйонний народ зреагував інакше, ніж сто років тому”, – пише Олена Герасим’юк.