13 квітня – Всесвітній день рок-н-ролу. В Івано-Франківську ця дата могла б залишитись поза увагою, якби не виставка Володимира Мулика «Від анархії до рок-н-ролу», що відкрилася наступного дня у фортечному бастіоні у галереї «Арт на Мур». Експозиція художника-меломана – справжній бальзам на душу старих рокерів, які легко впізнають у його картинах натяки на улюблені гурти й пісні.

 

 

На перший погляд, героями картин Володимира Мулика є симпатичні вигадані персонажі не від світу цього. Але той, хто хоч трохи цікавиться рок-музикою, знайде дуже багато алюзій на “Pink Floyd”, “Led Zeppelin”, “Rolling Stones”, “Beatles”, “Boston”, “Stix”, “Акваріум”. «Ця виставка майже повністю базується на музиці, але у кожного глядача може виникати своє враження від зображеного, картини настільки по-дитячому казкові, що можуть нагадати різним людям щось цілком інше і кожен може привнести до їх прочитання щось несподіване», – зауважує мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.

Виставка художника, письменника і поета Володимира Мулика ретроспективна. Художник дає глядачеві можливість поспостерігати, як змінювалася його творчість, починаючи з 1990 року і до сьогодні. «Ех, майже половина мого життя», – із посмішкою резюмує Володимир Мулик. Додамо: життя, у якому, мабуть, не було дня без музики. Справжній рок-н-рольник має вдома поважну колекцію дисків улюблених груп – більше 600.

Шукати прихованих сенсів чи соціальних підтекстів у картинах не варто. Попри певну схожість симпатичних монстрів до деяких персонажів сучасного українського політикуму, художник запевняє – у його роботах ні краплі політики. На щодень Володмир Мулик працює у газеті «Анонс-Контракт», де веде власні колонки. «Я залишаю всю політику там. А у живописі – абсолютно чистий. Я створюю свій світ і населяю його своїми персонажами. Вони там живуть і, можливо, десь там перетинаються, сваряться, миряться і влаштовують власні виставки», – міркує автор. Йому близька теорія про те, що нічого не зникає і все, створене художниками і письменниками, живе в окремому світі.

Персонажі Муликових картин симпатичні, попри свою очевидну потворність. Але ця відсутність краси викликає не огиду чи страх, а посмішку і співчуття.  Світ, створений Володимиром Муликом, направду унікальний. Анатолій Звіжинський зауважує, що у нього особисто творчість Мулика не викликає алюзій із жодним іншим художником. Секрет великою мірою у тому, що він не має ніякої художньої освіти і ніколи не вчився на художника. Отже, не скований жодними правилами чи стандартами. Художник малює лише для свого задоволення, використовуючи дуже складну техніку накладання різних шарів. Зовнішньому ефекту простоти передує тривала й кропітка робота – лесіровка, лакування декількома шарами – робота над однією картиною може тривати до трьох місяців. На рік Володимир Мулик малює максимум дві-три картини.

«Внутрішньо зосереджений, майже «акваріумний» світ Муликових полотен має певний присмак ностальгії за тим, що іменується сецесійним терміном «легкості буття». Гіпівський культ свободи, рокерський рух 1960-1970-их, англомовна мас-культура, репліки від Далі до Воргола – все це імпульси до продукування власного фольклору… Маленькі герої-гомункулуси, ні на що не претендуючи, є учасниками єдиного начебто сфільмованого потоку життя з його пафосними і смішними трагедіями, полюваннями, дуелями, брудершафтами, музикою і німотою», – писав Віктор Мельник у 2002 році. Трохи побродивши серед персонажів вигаданих Муликом позитивно-радісних світів, мимоволі ловиш себе на думці, що так би й залишився там жити…

 

Наталка ГОЛОМІДОВА