Вадим Овчар – професійний фотограф. Народився 1985 року, за освітою – інженер з інформаційних технологій, сім років пропрацював в «Укртелекомі». З 2009-го почав професійно займатися фотографією. Переважно це комерційна зйомка: весілля, студійні портфоліо, репортажі. З 2013 р. займається документальною фотографією. Є лауреатом багатьох фотоконкурсів.

На початку весни Вадим планує фотовиставку, зроблену мобільним телефоном, під назвою «Усе минає». Експозиція складатиметься з 20-ти чорно-білих світлин та матиме мотиваційний характер любові до життя.

А нещодавно Вадим Овчар вийшов на люди з новою ідеєю. Ось що він пропонує на своєму сайті www.savemenature.com: «Світ скла і пластмаси, бетонні коробки і залізні механізми. Ці головні атрибути міського життя сучасної людини забрали її колись з рідної колиски — матері-природи. А, у свою чергу, Інтернет і гаджети допомагають збільшувати цю прірву між нашим зеленим минулим і індустріальним сьогоденням. Кожен по собі знає, як часом в обіймах неясних думок і поганого настрою, наскільки чистішими і світлішими ми стаємо після прогулянки осіннім парком, від походу до річки або навіть від банального дотику до листка дерева біля будинку. А море, гори, скелі! Природа, як мама, нас оберігає, заспокоює, приймаючи завжди такими, які ми є, а ми в рутині міських турбот так мало про неї згадуємо.

#savemenature – це виклик, який не вимагає ніяких зусиль і спеціального часу. Все, що для цього потрібно, – твоє відкрите серце і твій смартфон. Все просто – зроби фото з твоєю рукою, що стискає (обіймає, гладить) об’єкт природи в тому вигляді, в якому він живе, в його звичному природному стані: рослину, дерево, тварину, людину, копалину і т.д. Такі картинки закличуть людей задуматися про природу, збереження її, хтось захоче нарешті відлипнути від екрану і подивитися у вікно, а хтось і вийти на вулицю, доторкнутися до природи рукою в буквальному сенсі, як це зробив ти! Та найголовніше – КОЖНА 10-та ФОТОГРАФІЯ З ТЕГОМ #savemenature ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ДЕРЕВО! Ми вирішили, що кожна тисяча (1000) фото буде перетворюватись на посадку ста (100) молодих дерев. Усе буде документуватись на відео. Ми щодня бачимо в інстаграмі безперервний потік фото, які здебільшого не мають ніякого сенсу, то чому б не розбавити все те «сміття» чимось дійсно корисним?»

«Галицький кореспондент» розпитав Вадима Овчара про його проект та фототворчість.

– Давай почнемо з твого останнього і найгарячішого задуму. Ти зараз втілюєш в життя ідею, яка викладена на твоєму сайті www.savemenature.com. Ідеї збереження природи у ХХІ столітті є актуальними як ніколи. Як ти прийшов до цього? Розкажи детальніше.

До цього проекту я прийшов дуже раптово. Я взагалі давно є прихильником позиції «не насміти, не зламай, не зірви» і подібних дій, що стосуються навколишнього середовища та природи в цілому. Ідея проекту виникла на різдвяні свята в селі Верхній Майдан. Було сніжно та морозно, і я не міг втратити нагоди піти зробити чергову серію для свого інстаграму (www.instagram.com/vadim_ovchar). Було дуже холодно, тож я знімав швидко, бо акумулятор на телефоні «здихав» на очах. Фундаментальним знімком для народження ідеї став багатовіковий дуб. Саме його я знімав найдовше, бо з дального ракурсу він не відображав усієї тої магічної величі, яку я хотів передати в кадрі. Я дійшов до ракурсу від низу стовбура, де до композиції додав рими у вигляді власної руки. Саме так мені на той момент відчувалось якесь єднання, що й хотілось передати.

Прийшовши домів, я почав перебирати знятий матеріал та постити в інстаграм. І от саме тоді, дійшовши до фото з дубом, я почав знову відчувати ті емоції, які мене переповнювали під час зйомки. Миттєво у голові виникла ідея створення чогось глобального, у сфері «фотоестафет», саме так і народився тег #savemenature. Зареєстрував домен та вже накидав сайт того самого вечора (06.01.2016).

Взагалі, Прикарпаття для мене є феноменом, бо саме тут я відчуваю свіжість думок, спокій, гармонію з собою, що є дуже великою рушійною силою для чогось нового, а особливо для творчої складової.

Про саму ідею та мотивацію можна більш детально прочитати на сайті. Я лише хочу зазначити, що у чомусь стратегія розвитку проекту ще не досконала та сирувата, тож я дуже вдячний будь-кому за конструктивні поради та критику.

– Ти згадав про те, що більше любиш документальну фотографію, ніж постановочну. Чому?

Все дуже просто. Для мене важливо на знімку передавати справжні емоції та почуття. Це може дарувати лише документальне фото. Це дуже мотивує. Звичайно, можна ввести глядача в оману, зробивши геніальний документальний кадр за постановочним принципом. Я взагалі не маю нічого проти цього, та й ні для кого не є секретом, що більшість відомих документалістів дуже добре володіють цим прийомом. Але ж себе не обдуриш, та й зробити щось з першого дубля завжди важче.

– Якою має бути модель, щоб ти захотів її знімати?

Я не є фанатом модельних сетів. Але модель – це не просто краса тіла та обличчя, а в першу чергу – професіонал. Правильно працювати на камеру можуть одиниці, а це дуже суттєво впливає на результат.

– А в тебе є улюблені фото, які ти зробив?

Напевно, ні, бо від зйомки до зйомки мені подобаються окремі нові кадри. Та варто лиш почати знімати щось інше, і я вмить забуваю про попередні. Від того, що мені подобалось сьогодні, завтра я вимагаю більшого.

– Що ти ще не випробував у фотографії?

Важко так одразу відповісти. Та я точно можу сказати, що б я хотів вдосконалити у фото найближчим часом. Це пейзажну зйомку.

– Яких людей чи що ти не любиш фотографувати?

Не люблю предметну зйомку. Це дуже нудно і виснажливо.

– Ти фотографував під час Майдану, пройшов час, все відстоялось – і емоції, і враження. Які професійні уроки ти взяв для себе з цього досвіду?

Це важко було назвати просто фотографуванням, адже я не просто документалістикою там займався, а ще й переживав те, що знімав. У результаті все переросло у те, що я залишив камеру та пішов до медичної служби волонтером, бо відчував найбільшу потребу для людей саме у тому. Фотографів і без того було багато. Стосовно уроків, знаю точно, що гіпотетично за схожих подій я б знімав зовсім інакше.

Важко сказати, що все відстоялось. Воно, скоріше, десь у душі має окрему поличку. І я тому радий, хоча десь це звучить цинічно.

– Що ти шукаєш у творчості?

Вона безмежна, там нічого шукати. Цим можна лише жити, щоб виливати в неї свої почуття. І це не стосується тільки фото. Я ще досі шукаю себе і сміливо це визнаю.

– Що б ти не фотографував ніколи?

Тварин. Певно, ще не прийшов до того.

– Не боїшся, що інстаграм вб’є професію фотографа-документаліста?

Я вважаю, що, навпаки, це навіть допоможе певною мірою. Нести свої фото у світ можна будь-якими шляхами. Головне – зберігати життя у кадрі, а де те фото буде розміщене, вирішувати самому фотографу.

– Що, на твою думку, чекає цю професію в майбутньому у зв’язку з шаленим розвитком гаджетів?

Не можу братися до передбачень у глобальному сенсі щодо професії, але схиляюсь до того, що майбутнє за «мобільною» фотографією. Мобільність – як фізичне явище, не лише камерофони.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ