Днями

ЛЮК

Купив знайомий (він бізнесмен) собі якийсь дуже крутий джип за купу грошей. Hу, приїхав на ньому вперше до своїх колег-бізнесменів і каже: “А не вірите, я зараз у дах цвях-сотку заб’ю?” Hу, ті, звичайно, не вірять – машина лише з заводу, у кого ж pука підніметься?! Власник наполягає: “А закладемось на 1000 баксів?” Один з присутніх: “А давай!” Заклались. Hу, власник беpе молоток і забиває цвях. Той мужик, що закладався, з виряченими очима і зі словами “Ну ти й ідіот” віддає штуку баксів. А наступного дня власник джипа приїжджає, і, як всі вже здогадалися, в даху врізаний люк. Він і каже: “Все одно збирався врізати, то чому було не пожартувати? Робота – 900 баксів. Я цей спосіб для себе беріг, але для добрих людей не шкода”.

Якось

КСЕРОКОПІЯ

Всі ми колись вчилися в школі. Було це в 10-му класі фізматліцею. Всім до креслення, зрозуміло, байдуже. Вчителька в кінці півріччя взувала всіх, хто не здав роботи. І ось довгоочікуваний момент. Вона дала завдання щось накреслити, ну, наші, звичайно ж, забули і згадали тільки за урок до креслення. Вже пізно щось починати, і тут у найзапеклішого прогульника виникає божевільна ідея. Він просить у мене роботу (а в мене завжди все було зроблено, я добре вчився), біжить до кабінету інформатики і відксерює її. Так зробили ще 15 чоловік. Але уявіть їхні фізіономії, коли наша вчителька сказала: “Я бачу, ви накреслили заготовку. А тепер беріть гумки, і я зараз покажу, що необхідно стерти”.

Колись

СТОВП

Знайомий розповів:

– Було мені тоді років двадцять. І був у мене один приятель – байкар, яких пошукати. Про таких кажуть – язик без кісток. Одного разу підсіли ми з ним в якомусь скверику на лавку до двох дуже симпатичних дівчат з метою познайомитися. Мене він, молодчинка (або все-таки скотина?!) одразу ж відрекомендував їм як чемпіона міста з самбо, так що довелося мені набрати найсуворішого вигляду і сидіти, напружуючи біцепци і тріцепци, сподіваючись, що красуні не помітять моїх окулярів – “мінус шість”, між іншим. Втім, себе він теж не забув – тут же взявся “заливати” їм про свої подвиги. Він гасив пожежі, рятував потопельників і заганяв одним рухом мізинця назад в гори лавини. Брехав він так, брехав, поки не забрехався до того, що почав розповідати, як він, будучи розвідником і виконуючи якусь секретну місію, потрапив у Північній Африці в полон і в рабство до диких берберів. І поранили  його, і катували його кочівники первісними методами (на доказ він задирав сорочку і показував дійсно страшні шрами на боці – коли йому було десять років, він зірвався, перелазячи через шкільний паркан, і сильно поранився). І волочився він з цими берберами пустелею, пожираючи на своєму шляху всіх змій та скорпіонів, і, щоб зберегти життя, навчав берберських бойових верблюдів точному плюванню в ціль, видаючи це за секретні розробки оборонників нашого Середньоазійського Військового Округу… Загалом, забрехався він так, що вже й мені стало цікаво, як же він буде з цієї ситуації виплутуватися. А дівчата реготали до упаду. І тут одна з них запитує: “А як же тобі вдалося з полону звільнитися?” Тут він насупився трохи і сумно так відповідає: “Ну, як… Розжилися якось ці чалмоголові десь на мішок рису і надумали плов зварити. А багаття розвести нічим, дров немає – пустеля ж довкола. Ну, вони мене у нашому тамтешньому посольстві на телеграфний стовп і обміняли…”

І взагалі…

Один дуже багатий чоловік запросив мудреця відвідати його палац. Палац був надзвичайно розкішний. Він був переповнений всілякими цінними речами: килимами, картинами, посудом, творами мистецтва, меблями всіх століть. Багач водив мудреця з однієї зали в іншу. Вони ходили вже кілька годин, тому що палац був величезний. Багатій ні на секунду не вмовкав і все хвалився своїми скарбами. Він відчував себе дуже задоволеним. Наприкінці, показавши весь свій палац, господар, заглядаючи в очі мудреця, запитав: “Ну, яке твоє враження?” Мудрець посміхнувся і відповів: “Те, що світ настільки міцний, що витримує вагу такого величезного палацу, та ще й тебе разом з ним, справило на мене величезне враження!”